Анекдоти

Чоловiк після розлучення читає свій паспорт і думає: «У паспорті місця залишилося тiльки для трьох дружин. Треба розумно витратити».

 * * *

З пояснювальної записки двірника: «Я зовсім не був п’яний наприкінці зміни в п’ятницю. Так, я лежав на газоні і їв траву, тому що зламалася коса, а план треба було виконати».

 * * *

За підсумками перевірки шкільних творів на тему «Як я провів літо» було розкрито три пограбування, два теракти і знайдено вбивцю Джона Кеннеді.

 * * *

 Півень прикотив у курник яйце страуса:

— Я не хочу вас критикувати, милі дами, але подивіться, як працюють інші.

 * * *

 Сім’я перед обідом.

— Синку, ти що на обід хочеш? — запитує мама.

— Мені, як і татові.

— Час тобі вже свою думку мати, а не на інших дивитися.

— Ну тоді, мамо, менi те саме, що й тобi.

— От молодець.

* * *

Відвідувач у пельменній звертається до офіціанта:

— Мені, будь ласка, ще порцію пельменів.

— Ви не наїлися чи вам сподобалося?

 * * *

 Один чоловiк підходить до іншого:

— Я тобі  мiсяць тому позичив сто гривень. Коли повернеш?

— Я тодi був п’яний, нічого не пам’ятаю.

— Мене це не турбує.

— А ти коли-небудь сам напивався?

— Так, у цю п’ятницю.

— Так я тобі тоді й віддав.

 * * *

У парку чоловік помітив оголошення: «Не топчіть на газоні траву, за порушення штраф — 5 гривень!», Сильно здивувався і звернувся до міліціонера:

— А чому змінили розмір штрафу? Раніше за це ж порушення штраф був 10 гривень?

— Довелося знизити, — відповів міліціонер, — за 10 гривень ніхто траву топтати не хотів.

* * *

 Міняю двомісний намет на дитячий вiзок. Намет майже новий, був у вжитку один раз.

 * * *

 Ви навіть не уявляєте, як вчасно до мене прийшли, — каже лiкар пацiєнту.

— У мене щось серйозне?

— Ще один день — і ви б одужали самі!

* * *

 — А сукня в тебе не дуже, — сказала свекруха невiстцi в день весілля.

— Наступного разу буде кращою, — відповіла невiстка.

 


Повернутися
31.12.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...