Анекдоти

Чоловiк після розлучення читає свій паспорт і думає: «У паспорті місця залишилося тiльки для трьох дружин. Треба розумно витратити».

 * * *

З пояснювальної записки двірника: «Я зовсім не був п’яний наприкінці зміни в п’ятницю. Так, я лежав на газоні і їв траву, тому що зламалася коса, а план треба було виконати».

 * * *

За підсумками перевірки шкільних творів на тему «Як я провів літо» було розкрито три пограбування, два теракти і знайдено вбивцю Джона Кеннеді.

 * * *

 Півень прикотив у курник яйце страуса:

— Я не хочу вас критикувати, милі дами, але подивіться, як працюють інші.

 * * *

 Сім’я перед обідом.

— Синку, ти що на обід хочеш? — запитує мама.

— Мені, як і татові.

— Час тобі вже свою думку мати, а не на інших дивитися.

— Ну тоді, мамо, менi те саме, що й тобi.

— От молодець.

* * *

Відвідувач у пельменній звертається до офіціанта:

— Мені, будь ласка, ще порцію пельменів.

— Ви не наїлися чи вам сподобалося?

 * * *

 Один чоловiк підходить до іншого:

— Я тобі  мiсяць тому позичив сто гривень. Коли повернеш?

— Я тодi був п’яний, нічого не пам’ятаю.

— Мене це не турбує.

— А ти коли-небудь сам напивався?

— Так, у цю п’ятницю.

— Так я тобі тоді й віддав.

 * * *

У парку чоловік помітив оголошення: «Не топчіть на газоні траву, за порушення штраф — 5 гривень!», Сильно здивувався і звернувся до міліціонера:

— А чому змінили розмір штрафу? Раніше за це ж порушення штраф був 10 гривень?

— Довелося знизити, — відповів міліціонер, — за 10 гривень ніхто траву топтати не хотів.

* * *

 Міняю двомісний намет на дитячий вiзок. Намет майже новий, був у вжитку один раз.

 * * *

 Ви навіть не уявляєте, як вчасно до мене прийшли, — каже лiкар пацiєнту.

— У мене щось серйозне?

— Ще один день — і ви б одужали самі!

* * *

 — А сукня в тебе не дуже, — сказала свекруха невiстцi в день весілля.

— Наступного разу буде кращою, — відповіла невiстка.

 


Повернутися
31.12.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.