ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

 Усе довкола – книги, курси, лекції, увесь інтернет –  кишить пропозиціями покинути горезвісну зону комфорту, голосно заявляючи, що досягти чогось в житті можливо тільки здійснивши цей маневр.  Так, така мила серцю кожного українця пасторальна картина парубка, медитуючого з соломинкою в зубах на копиці сіна,  жодним чином не асоціюється з шляхом розвитку та успіху.  Відсутність нових стимулів не дозволяє відкрити для себе нові горизонти. Середньостатистичний українець перестає працювати (над собою чи й узагалі), вступивши у першу доступну зону комфорту. 

«Навіщо це тобі? У тебе  ж все добре! » - найстрашніша фраза, що згубила безліч нереалізованих ідей і нерозкритих талантів. Зона комфорту стає для більшості кінцевою точкою їхнього шляху, як у циркових коней, здатних рухатися тільки по колу.

 Згідно біологічних досліджень, клітини живого організму отримують позитивну динаміку зростання тільки тоді, коли їх піддають зовнішнім факторам впливу, найчастіше подразників.

Проте бажання щось змінити і працювати над собою не виникає після ролика, фільму, семінару або підкасту. Маленьке і слабке, воно насилу продирається крізь лінь, страх і «не хочу». Але якщо його плекати і тренувати, то, виростаючи і набираючи обертів, воно допоможе вам знести будь-які перешкоди на шляху до самореалізації.

Не існує нічого зовнішнього, що може вас зупинити на шляху до мети.  Страх або небажання  – це єдина перешкода. І коли ти її долаєш, то все інше відпадає, або ти легко через них переступаєш. Тоді світ починає перебудовуватися просто під тебе: зустрічаються потрібні люди, події, і все складається, наче пазл.

 Перефразовуючи знаменитого Чака Клоуза, можу сказати і підтвердити особистим досвідом: натхнення – для ледарів, решта просто працюють.


Повернутися
23.12.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.