ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

 Усе довкола – книги, курси, лекції, увесь інтернет –  кишить пропозиціями покинути горезвісну зону комфорту, голосно заявляючи, що досягти чогось в житті можливо тільки здійснивши цей маневр.  Так, така мила серцю кожного українця пасторальна картина парубка, медитуючого з соломинкою в зубах на копиці сіна,  жодним чином не асоціюється з шляхом розвитку та успіху.  Відсутність нових стимулів не дозволяє відкрити для себе нові горизонти. Середньостатистичний українець перестає працювати (над собою чи й узагалі), вступивши у першу доступну зону комфорту. 

«Навіщо це тобі? У тебе  ж все добре! » - найстрашніша фраза, що згубила безліч нереалізованих ідей і нерозкритих талантів. Зона комфорту стає для більшості кінцевою точкою їхнього шляху, як у циркових коней, здатних рухатися тільки по колу.

 Згідно біологічних досліджень, клітини живого організму отримують позитивну динаміку зростання тільки тоді, коли їх піддають зовнішнім факторам впливу, найчастіше подразників.

Проте бажання щось змінити і працювати над собою не виникає після ролика, фільму, семінару або підкасту. Маленьке і слабке, воно насилу продирається крізь лінь, страх і «не хочу». Але якщо його плекати і тренувати, то, виростаючи і набираючи обертів, воно допоможе вам знести будь-які перешкоди на шляху до самореалізації.

Не існує нічого зовнішнього, що може вас зупинити на шляху до мети.  Страх або небажання  – це єдина перешкода. І коли ти її долаєш, то все інше відпадає, або ти легко через них переступаєш. Тоді світ починає перебудовуватися просто під тебе: зустрічаються потрібні люди, події, і все складається, наче пазл.

 Перефразовуючи знаменитого Чака Клоуза, можу сказати і підтвердити особистим досвідом: натхнення – для ледарів, решта просто працюють.


Повернутися
23.12.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.