Анекдоти

Poлeвi iгри закiнчилися сваркою, навiть не почавшись. Хлопець переодягнувся в лiкаря i запитав:
— Дієтoлoгa викликали?

 * * *

На стадiонi під час футбольного матчу дружина запитує чоловіка:

— За що цього глядача так лають сусіди?

— Він кинув пляшку в суддю.

— Але ж не влучив.

— За те й лають.

 * * *

 — Тату, а що таке невдалий жарт?

— Це коли мама каже, що приймає протизаплідні таблетки, а потім з’являєшся ти.

 * * *

 Чоловік раніше прийшов iз роботи, заходить у спальню, а там дружина лежить у ліжку.

— Ти чого розляглася?

— Щось iз серцем, пiди в аптеку по ліки.

Збирається, а син каже:

— Дядько Борис у шафі ховається.

Чоловік відчиняє шафу, а там сусід.

— У мене дружина помирає, а ти з сином у хованки граєшся?

 * * *

 Прибiгає хлопчик додому i кричить:

— Мамо, в нас у сараї оголенi люди бiгають!

— То, мабуть, дикi люди.

— Еге ж, тiтка, може, й дика, а татко — наш, домашнiй.

**

— Про що це більше години говорив у цеху наш начальник?

— Про економію робочого часу.

 * * *

 Начальник відділу зустрічає свого співробітника на вулиці й здивовано запитує:

— Що це означає? Щойно мені зателефонував ваш брат і сказав, що вас поклали в лікарню.

— Дурень. Адже він повинен був зателефонувати завтра.

 * * *

 — Софочко, і що показало УЗД?

— Воно показало, шо таки буде весілля.

 * * *

 Учителька:

— Сподіваюся, Вовочко, я не побачу, як ти сьогодні списуєш контрольну?

— Я теж на це сподіваюся.

 * * *

 Запитує Вовочка в аптеці:

— У вас є знеболювальне?

— А що в тебе болить?

— Поки що нічого, але мій тато на батькiвськi збори пішов.

 


Повернутися
23.12.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...