Краса... до Вікіпедії доведе!

 Три світлини, на яких зображені краєвиди Тернопілля,  перемогли у міжнародному  проекті "Вікі любить пам’ятки" . Про це передає  «Українська правда».

У 2017 році цей конкурс відбувся у понад 50 країнах."В українській частині конкурсу було завантажено понад 37 тисяч фотографій — найбільше з усіх країн-учасниць. Подано фото більше 16 тисяч об’єктів культурної спадщини, понад 2500 пам’яток було сфотографовано вперше. Участь у конкурсі взяли 410 авторів, шестеро з них  рганізатори конкурсу.

 Міжнародний проект "Вікі любить пам’ятки" спрямований на створення повної ілюстрованої бази про культурний спадок світу – зібрані під час змагання фотографії використовуватимуть у Вікіпедії.

У цьогорічному конкурсі «Вікі любить пам’ятки» до десятка найкращих світлин України потрапило аж три з Тернопільщини:

IV місце: Руїни Кудринецького замку у вечірньому світлі. Автор — Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

VII місце: Панорама пам’яток Кременця. Автор — Максим Присяжнюк, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

X місце: Руїни Червоногородського замку. Автор — Сергій Криниця, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

До слова, руїни Кудринецького замку у вечірньому світлі Сергія Рижкова також визнані найкращою світлиною Тернопільщини,  – написав на своїй сторінці тернопільський фотограф та активіст Микола Василечко.


Повернутися
23.12.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...