Краса... до Вікіпедії доведе!

 Три світлини, на яких зображені краєвиди Тернопілля,  перемогли у міжнародному  проекті "Вікі любить пам’ятки" . Про це передає  «Українська правда».

У 2017 році цей конкурс відбувся у понад 50 країнах."В українській частині конкурсу було завантажено понад 37 тисяч фотографій — найбільше з усіх країн-учасниць. Подано фото більше 16 тисяч об’єктів культурної спадщини, понад 2500 пам’яток було сфотографовано вперше. Участь у конкурсі взяли 410 авторів, шестеро з них  рганізатори конкурсу.

 Міжнародний проект "Вікі любить пам’ятки" спрямований на створення повної ілюстрованої бази про культурний спадок світу – зібрані під час змагання фотографії використовуватимуть у Вікіпедії.

У цьогорічному конкурсі «Вікі любить пам’ятки» до десятка найкращих світлин України потрапило аж три з Тернопільщини:

IV місце: Руїни Кудринецького замку у вечірньому світлі. Автор — Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

VII місце: Панорама пам’яток Кременця. Автор — Максим Присяжнюк, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

X місце: Руїни Червоногородського замку. Автор — Сергій Криниця, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

До слова, руїни Кудринецького замку у вечірньому світлі Сергія Рижкова також визнані найкращою світлиною Тернопільщини,  – написав на своїй сторінці тернопільський фотограф та активіст Микола Василечко.


Повернутися
23.12.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.