Анекдоти

Тільки в нашій країні люди, які живуть на прожитковий максимум, встановлюють нам прожитковий мінімум.

 * * *

 Приходить чоловік влаштовуватися на роботу бухгалтером. Його запитують:

— Де ви працювали, що вмієте?

— Я фахівець iз морської бухгалтерії.

— Що за бухгалтерія?.

— Усе просто: 50% — мені, 50% — вам, і кінці у воду.

 * * *

 Студент з іншого міста розмовляє з мамою.

— Як ти живеш, чи добре годують?

— У нас триразове харчування, годують у понеділок, середу та п’ятницю.

 * * *

Одинадцятикласник — другу:
— Я знаю, чому День захисту дітей вiдзначають 1 червня. Тому що 31 травня всі школярі приносять додому щоденники з річними оцінками.

 * * *

— Це просто неймовірно, чим зараз займаються медики! — каже начальник виробничого відділу.

— Сьогодні Новікова відпросилася з роботи в поліклініку, а повернулася з новою зачіскою!

 * * *

 Державна комісія приймає новий будинок. Голова каже виконробу:

— Чи не здається вам, що вбудовані шафи занадто великі?

— Які шафи? — дивується виконроб, — це ж кімнати.

 * * *

 — Йде судове засідання. Слухають справу про ДТП.

Постраждалий:

— Після виступу адвоката винуватця ДТП у мене таке враження, що в мене просто не було машини.

 * * *

 У магазинi багатодiтний батько запитує продавця:

— Чим краще застелити підлогу в дитячій кімнаті?

Продавець:

— А скільки у вас дітей?

— Восьмеро.

— Я б вам порадив підлогу заасфальтувати.

 


Повернутися
16.12.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.