Від розмов страждає …лікоть

У надзвичайних випадках кубітальний тунельний синдром потребує хірургічного втручання, але на ранніх стадіях хворобі можна запобігти, змінивши звички.

Учені й далі сперечаються, наскільки небезпечним є вплив мобільних телефонів на мозок людини. Але від тривалих телефонних розмов страждають… і лікті.

Цей факт підтвердили звіти лікарів, що встановили виникнення кубітального тунельного синдрому (затискання ліктьового нерва) у любителів розмов по мобільному.

Під час телефонного спілкування або роботи за комп’ютером в незручній позі лікті перебувають у неприродному зігнутому стані, часто під кутом більш як 90 градусів. Лікарі не рекомендують зберігати такого положення ліктів понад 10 хвилин, але часто співбесідники розмовляють годинами, що і призводить до затискання ліктьового нерва.

Синдром стає причиною хронічних або періодичних болів у ліктях, поколювання пальців, іноді погіршує контроль над рухом рук. У надзвичайних випадках кубітальний тунельний синдром потребує хірургічного втручання, але на ранніх стадіях хворобі можна запобігти, просто змінивши звички. Найпростіше рішення – під час тривалих розмов використовувати пристрій «вільні руки».

http://poradnyk.simya.com.ua


Повернутися
16.12.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.