Від розмов страждає …лікоть

У надзвичайних випадках кубітальний тунельний синдром потребує хірургічного втручання, але на ранніх стадіях хворобі можна запобігти, змінивши звички.

Учені й далі сперечаються, наскільки небезпечним є вплив мобільних телефонів на мозок людини. Але від тривалих телефонних розмов страждають… і лікті.

Цей факт підтвердили звіти лікарів, що встановили виникнення кубітального тунельного синдрому (затискання ліктьового нерва) у любителів розмов по мобільному.

Під час телефонного спілкування або роботи за комп’ютером в незручній позі лікті перебувають у неприродному зігнутому стані, часто під кутом більш як 90 градусів. Лікарі не рекомендують зберігати такого положення ліктів понад 10 хвилин, але часто співбесідники розмовляють годинами, що і призводить до затискання ліктьового нерва.

Синдром стає причиною хронічних або періодичних болів у ліктях, поколювання пальців, іноді погіршує контроль над рухом рук. У надзвичайних випадках кубітальний тунельний синдром потребує хірургічного втручання, але на ранніх стадіях хворобі можна запобігти, просто змінивши звички. Найпростіше рішення – під час тривалих розмов використовувати пристрій «вільні руки».

http://poradnyk.simya.com.ua


Повернутися
16.12.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.