“Дитина — це не тиран, який заволодіває вашим життям, а чаша, яку життя дало вам на зберігання…»

Батьків увесь час переслідує страх: а раптом із дитиною щось трапиться — вона поранить себе чи покалічиться. На думку психологів, такі думки створюють негативні варіанти розвитку подій, які можуть відбутися в житті. Тож краще думати в позитивному ключі, і нехай реалізовуються саме такі варіанти. Януш Корчак, відомий польський педагог і лікар, вважав доброзичливість основною запорукою гармонійних стосунків батьків і дітей. І радив шукати ключ до серця малюка насамперед через повагу до «я» маленької людини. Його «10 заповідей для батьків» сьогодні актуальні, як і півстоліття тому. Ось що радив мудрий добросердний пан Януш:

— не чекайте, що ваша дитина буде такою, як ви, або такою, як ви прагнете. Допоможіть їй стати собою;

— не зганяйте на дитині зла, пробачайте образи, щоб у старості не їсти гіркого хліба. Бо що посієте, те й пожнете;

— любіть свою дитину будь–якою — не талановитою, не щасливою, дорослою. Спілкуючись із нею, радійте, бо дитина — це свято, яке поки що з вами;

— не ставтеся до проблем дитини зневажливо. Для неї вони такі ж важливі, як ваші — для вас;

— не принижуйте її;

— не забувайте, що найважливіші для людини зустрічі — це її зустрічі з дітьми;

— не картайте себе, якщо не можете щось зробити для своєї дитини. Картайте, якщо можете, але не робите;

— дитина — це не тиран, який заволодіває вашим життям. Це та дорогоцінна чаша, яку життя дало вам на зберігання;

— умійте любити чужу дитину. Ніколи не робіть чужій того, чого б не хотіли своїй;

— не вимагайте від дитини плати за все, що ви для неї зробили. Ви дали їй життя, вона дасть життя іншому, той — третьому... Це вічний закон благодаті.

Діти дуже кмітливі й швидко вчаться. Коли їх поважають і говорять з ними, як із дорослими, вони прислухаються. Не переймайтеся, якщо дитина робить помилки. Це неминуче. Всі помиляються, з цього складається досвід. Головне — засвоювати уроки й не робити тієї самої помилки двічі. Тіштеся, якщо дитина живе своїм життям, яким би воно не було (хоча це не означає пускати все на самоплив). Слід ураховувати її думку, не нав’язувати своєї, а радити, пояснюючи наслідки. Дозволяйте їй робити вибір самій. Будьте з нею відвертими, не обманюйте — іноді краще промовчати. Вихована у такий спосіб дитина виросте адаптованою до сучасного життя особистістю.


Повернутися
16.12.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.