Сомельє з Франції відкрив органічну ферму в Україні

На Закарпаття француз Орест Дель Соль приїхав у далекому 1992 році, згодом одружився і в хустському селі Нижнє Селище організував м’ясо-молочну еко-ферму “Зелений гай”, пише “Агро-Центр”.

На батьківщині Орест Дель Соль працював сомельє в ресторані і метрдотелем двох прем’єр-міністрів. Через деякий час приєднався до кооперативу «Лонго май», члени якого займаються сільським господарством. Переїхавши в Україну, відкрив з однодумцями сироварню, згодом створив свою еко-ферму. На сьогоднішній день його продукція розходиться по всій Україні.

“Я давно хотів бути фермером, з самого дитинства”, - каже Орест.

Дружина Йолана підтримує чоловіка: “Я дуже люблю жити на природі і працювати з худобою, землею і з натуральними продуктами які можна виростити на нашій землі”.

Ферма Ореста Дель Соля належить кооперативу “Лонго май”. Господарства мережі кооперативів існують в Австрії, Швеції, Німеччини та на Коста-Ріці. Під егідою “Лонго Май” була створена і сироварня, де виробляють сири за швейцарською рецептурою. Інвестиції для відкриття як ферми, так і сироварні надавав кооператив.

http://news.agro-center.com.ua


Повернутися
16.12.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...