Анекдоти

Горiлка — дивний напiй: смак завжди той самий, а пригоди — рiзнi.

**

Після великої пожежі розподіляють матеріальну допомогу.

Рабинович теж звертається до голови комісії.

— Але дозвольте, Семене Марковичу, у вас же нічого не згоріло, — каже той.

— А хто заплатить за мій переляк?

 * * *

 — Мені моя дружина вже на­бридла. Ти, каже, мене не любиш. Купив їй діамантове кольє.

— Ну, а вона що?

— Це ти, каже, навмисне купив, щоб я не говорила, що ти мене не любиш.

 * * *

 Якщо майбутня теща щосили намагається вам сподобатися, уважніше придивіться до дочки.

 * * *

 — Вовочко, ти чому сьогодні в школу запізнився?

— Маріє Іванівно, я стареньку через дорогу переводив!

— А чому так довго переводив?

— Так вона йти не хотіла!

 * * *

 — Холмсе, а чому цей затишний ресторанчик назвали «Розбійницький»?

— Елементарно Ватсоне, рахунок принесуть — зрозумієте!

 * * *

 — Алкоголь, безсумнівно, має дистанційну дію.

— Звідки такі висновки?

— Наприклад, ти тільки купив пляшку горілки, ще не випив ні грама, а настрій уже покращився.

**

— Моню, я купила собі дорогі туфлі. Ти собі це не уявляєш, вони навіть тиснуть приємно.

**

У двері Гольдмана стукає сусідський хлопчик:

— Соломоне Абрамовичу, до нас приїхали гості, і тато просить у вас штопор.

— Добре, Іцику, я зараз переодягнусь і сам принесу.

 * * *

 — Лiкарю, це вам.

— Це що?

— Моя маленька подяка — ко­ньяк i цукерки.

— Послухайте, а хто вам дав право витрачати мої гроші?

 * * *

 Жінка заходить у підворіття, назустріч їй iде чоловік з розведеними руками. Хоче, напевно, пристати, подумала жінка. Що робити? Розбігшись, вона б’є чоловіка в груди. Лунає дзвін скла.

Чоловiк каже:

— Сьомий раз скло до будинку донести не можу.

 * * *

 — Чому ви обдурили мене, — обурюється банкір, — заявивши, що маєте семирічний досвід роботи в банку, ви ж нiде не працювали.

— Але ж ви самі дали оголошення, що вам потрібна людина з багатою фантазією.


Повернутися
09.12.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…