Цибулиння – не сміття, а скарб

Експериментально доведено, що в цибулинні є великий набір макро- та мікроелементів, а його барвник має бактерицидну дію.

• Експериментально доведено, що в цибулинні є великий набір макро- та мікроелементів, а його барвник має бактерицидну дію. Тому й не дивно, що у рослин, оброблених цибулевим настоєм, підвищується імунітет.

• Відвар і настій цибулиння стимулюють ріст рослин, підвищують врожайність. Для підживлення рослин використовують розчин (10 г цибулиння залити 5 л окропу).

• Лушпиння вбиває патогенну мікрофлору в ґрунті.

• Ідеальний засіб і для захисту рослин від листогризучих шкідників: 0,5 відра лушпиння залити 10 л гарячої (70 °С) води, настоювати добу. Перед застосуванням розвести розчин чистою водою у пропорції 1:1. Лушпиння має бути з абсолютно здорових цибулин, а цибулевий розчин – тільки свіжоприготовлений.

• Коли починає жовтіти листя огірків, треба взяти дві пригорщі цибулиння, покласти в емальовану 10-літрову посудину, налити доверху води і прокип’ятити 5 хв. Знявши відвар з вогню, дати йому настоятися, потім процідити. У відро води додати 2 л відвару. Обробити листя огірків з обприскувача або з лійки.

• При зараженні огірків павутинним кліщем слід використовувати для обприскування рослин настій цибулиння (200 г лушпиння настояти у 10 л води чотири-п’ять днів, процідити). Провести не більш як три обприскування з інтервалом у п’ять днів.

• Під моркву від дротянки та хвороб добре лити настій цибулиння (залити гарячою водою, залишити на три-чотири дні), а під час садіння картоплі жменю цибулиння слід класти у кожну лунку.

• Лушпиння, яке залишилося після відвару, – чудова мульча.

• Стовчене лушпиння застосовують для тривалого зберігання фруктів. Яблука, груші укладають у поліетиленові мішки і пересипають подрібненим цибулинням.

• Коренеплоди не вражають грибкові захворювання, якщо перед закладанням на зберігання їх опудрити подрібненим цибулинням.

http://poradnyk.simya.com.ua


Повернутися
09.12.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...