Анекдоти

Іспит у сільськогосподарському iнститутi:

— Ви — директор радгоспу. І у вас знову неврожай. Які об’єктивні причини ви наведете на своє виправдання?

— Погані погодні умови.

— А що-небудь свіженьке?

— Забули посадити.

 * * *

 — Фімо, ти таки їдеш в Ізраїль до тітки Рози?

— Так, літак уже сьогодні!

— А як же старий Соломон?

— Про нього подбають. Я на його паспорт двадцять кредитів оформив. Таки йому тепер жити й жити!

 * * *

 — Люба, що в нас сьогоднi на вечерю?

— Дуже ліниві голубці.

— А це як?

— Капуста на лоджії, фарш у морозилці.

**

— Любий, навіщо ти купив нашому хлопчику іграшку, яку неможливо розбити?
— А що таке?
— Він нею перебив усі вікна і посуд

**

Маленький хлопчик бiгає по квартирі, скидає книжки з буфету, розкидає одяг, перекидає стільці. Прибігає нянечка і запитує:

— Ти що робиш?

— Я граю в гру.

— В яку?

— «Блін, де ключі від машини?»

 * * *

 Одеська лікарня:

— Лiкарю, я житиму?

— Я вас благаю, навіщо вам ці зайві клопоти?

 * * *

 Бiля травматологічного пункту перебинтоване подружжя зупинило таксі. Сіли в машину, просять водiя:

— Тільки не женіть, будь ласка. А то вчора ми підсіли до такого лихача, що потрапили в аварію.

Таксист радісно обертається:

— Ой, не впізнав, багатими будете.

 


Повернутися
03.12.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...