Анекдоти

Іспит у сільськогосподарському iнститутi:

— Ви — директор радгоспу. І у вас знову неврожай. Які об’єктивні причини ви наведете на своє виправдання?

— Погані погодні умови.

— А що-небудь свіженьке?

— Забули посадити.

 * * *

 — Фімо, ти таки їдеш в Ізраїль до тітки Рози?

— Так, літак уже сьогодні!

— А як же старий Соломон?

— Про нього подбають. Я на його паспорт двадцять кредитів оформив. Таки йому тепер жити й жити!

 * * *

 — Люба, що в нас сьогоднi на вечерю?

— Дуже ліниві голубці.

— А це як?

— Капуста на лоджії, фарш у морозилці.

**

— Любий, навіщо ти купив нашому хлопчику іграшку, яку неможливо розбити?
— А що таке?
— Він нею перебив усі вікна і посуд

**

Маленький хлопчик бiгає по квартирі, скидає книжки з буфету, розкидає одяг, перекидає стільці. Прибігає нянечка і запитує:

— Ти що робиш?

— Я граю в гру.

— В яку?

— «Блін, де ключі від машини?»

 * * *

 Одеська лікарня:

— Лiкарю, я житиму?

— Я вас благаю, навіщо вам ці зайві клопоти?

 * * *

 Бiля травматологічного пункту перебинтоване подружжя зупинило таксі. Сіли в машину, просять водiя:

— Тільки не женіть, будь ласка. А то вчора ми підсіли до такого лихача, що потрапили в аварію.

Таксист радісно обертається:

— Ой, не впізнав, багатими будете.

 


Повернутися
03.12.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.