Анекдоти

Іспит у сільськогосподарському iнститутi:

— Ви — директор радгоспу. І у вас знову неврожай. Які об’єктивні причини ви наведете на своє виправдання?

— Погані погодні умови.

— А що-небудь свіженьке?

— Забули посадити.

 * * *

 — Фімо, ти таки їдеш в Ізраїль до тітки Рози?

— Так, літак уже сьогодні!

— А як же старий Соломон?

— Про нього подбають. Я на його паспорт двадцять кредитів оформив. Таки йому тепер жити й жити!

 * * *

 — Люба, що в нас сьогоднi на вечерю?

— Дуже ліниві голубці.

— А це як?

— Капуста на лоджії, фарш у морозилці.

**

— Любий, навіщо ти купив нашому хлопчику іграшку, яку неможливо розбити?
— А що таке?
— Він нею перебив усі вікна і посуд

**

Маленький хлопчик бiгає по квартирі, скидає книжки з буфету, розкидає одяг, перекидає стільці. Прибігає нянечка і запитує:

— Ти що робиш?

— Я граю в гру.

— В яку?

— «Блін, де ключі від машини?»

 * * *

 Одеська лікарня:

— Лiкарю, я житиму?

— Я вас благаю, навіщо вам ці зайві клопоти?

 * * *

 Бiля травматологічного пункту перебинтоване подружжя зупинило таксі. Сіли в машину, просять водiя:

— Тільки не женіть, будь ласка. А то вчора ми підсіли до такого лихача, що потрапили в аварію.

Таксист радісно обертається:

— Ой, не впізнав, багатими будете.

 


Повернутися
03.12.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.