Анекдоти

Іспит у сільськогосподарському iнститутi:

— Ви — директор радгоспу. І у вас знову неврожай. Які об’єктивні причини ви наведете на своє виправдання?

— Погані погодні умови.

— А що-небудь свіженьке?

— Забули посадити.

 * * *

 — Фімо, ти таки їдеш в Ізраїль до тітки Рози?

— Так, літак уже сьогодні!

— А як же старий Соломон?

— Про нього подбають. Я на його паспорт двадцять кредитів оформив. Таки йому тепер жити й жити!

 * * *

 — Люба, що в нас сьогоднi на вечерю?

— Дуже ліниві голубці.

— А це як?

— Капуста на лоджії, фарш у морозилці.

**

— Любий, навіщо ти купив нашому хлопчику іграшку, яку неможливо розбити?
— А що таке?
— Він нею перебив усі вікна і посуд

**

Маленький хлопчик бiгає по квартирі, скидає книжки з буфету, розкидає одяг, перекидає стільці. Прибігає нянечка і запитує:

— Ти що робиш?

— Я граю в гру.

— В яку?

— «Блін, де ключі від машини?»

 * * *

 Одеська лікарня:

— Лiкарю, я житиму?

— Я вас благаю, навіщо вам ці зайві клопоти?

 * * *

 Бiля травматологічного пункту перебинтоване подружжя зупинило таксі. Сіли в машину, просять водiя:

— Тільки не женіть, будь ласка. А то вчора ми підсіли до такого лихача, що потрапили в аварію.

Таксист радісно обертається:

— Ой, не впізнав, багатими будете.

 


Повернутися
03.12.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.