Тернопільський Миколай шукає помічників

У Тернополі уже втринадцяте поспіль запрацювала «Фабрика Святого Миколая», де впродовж наступних кількох тижнів волонтери збиратимуть подарунки для потребуючих тернополяток.  Фабрика розпочала роботу в рамках щорічної благодійної акції «Миколай про тебе не забуде», головною метою якої є принести радість Дня Святого Миколая тим дітям, які в силу своїх життєвих обставин не в змозі відчути настрій свята у всій його повноті…

День Святого Миколая – це прекрасна українська традиція, що сповнена чарівним духом, дитячим щастям та вчить усіх нас безкорисливо обдаровувати тих, кого ми любимо, про кого піклуємось і тих, хто цього потребує. «Фабрика Святого Миколая» –  чарівне місце, що наповнене духом зимових свят, любові та добра – працює для того, щоб дух доброчинності Чудотворця прийшов у це свято до кожної дитини, незважаючи на достаток родини.

У Тернополі, зазначають помічники Святого Миколая, є близько двох тисяч потребуючих дітей віком до 12 років: діти з малозабезпечених та багатодітних сімей, діти-сироти та напівсироти, діти з сімей, котрі опинились у скрутному становищі… Завданням Помічників Святого Миколая є збір складників подарунків, пакування та вручення їх діткам.

Запрошуємо усіх людей доброї волі відвідати «Фабрику Святого Миколая», долучитися до акції «Миколай про тебе не забуде» та допомогти Чудотворцю принести радість, щастя та усмішки тим, хто цього справді потребує. Ми радо приймемо іграшки, солодощі, канцелярське приладдя, дитячі книжки, засоби гігієни. Подарунки просимо приносити  на «Фабрику Святого Миколая», яка працюватиме в приміщенні храму Св. Свмч. Йосафата, що на вул. Лучаківського,5а, довідки за телефоном: 068 242 09 89.


Повернутися
03.12.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.