Тернопільський Миколай шукає помічників

У Тернополі уже втринадцяте поспіль запрацювала «Фабрика Святого Миколая», де впродовж наступних кількох тижнів волонтери збиратимуть подарунки для потребуючих тернополяток.  Фабрика розпочала роботу в рамках щорічної благодійної акції «Миколай про тебе не забуде», головною метою якої є принести радість Дня Святого Миколая тим дітям, які в силу своїх життєвих обставин не в змозі відчути настрій свята у всій його повноті…

День Святого Миколая – це прекрасна українська традиція, що сповнена чарівним духом, дитячим щастям та вчить усіх нас безкорисливо обдаровувати тих, кого ми любимо, про кого піклуємось і тих, хто цього потребує. «Фабрика Святого Миколая» –  чарівне місце, що наповнене духом зимових свят, любові та добра – працює для того, щоб дух доброчинності Чудотворця прийшов у це свято до кожної дитини, незважаючи на достаток родини.

У Тернополі, зазначають помічники Святого Миколая, є близько двох тисяч потребуючих дітей віком до 12 років: діти з малозабезпечених та багатодітних сімей, діти-сироти та напівсироти, діти з сімей, котрі опинились у скрутному становищі… Завданням Помічників Святого Миколая є збір складників подарунків, пакування та вручення їх діткам.

Запрошуємо усіх людей доброї волі відвідати «Фабрику Святого Миколая», долучитися до акції «Миколай про тебе не забуде» та допомогти Чудотворцю принести радість, щастя та усмішки тим, хто цього справді потребує. Ми радо приймемо іграшки, солодощі, канцелярське приладдя, дитячі книжки, засоби гігієни. Подарунки просимо приносити  на «Фабрику Святого Миколая», яка працюватиме в приміщенні храму Св. Свмч. Йосафата, що на вул. Лучаківського,5а, довідки за телефоном: 068 242 09 89.


Повернутися
03.12.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...