Від попелу Майдану — до портретів побратимів

У Тернополі відкриється виставка художника-добровольця

 У понеділок, 4 грудня,  о 16.00  у виставковому залі Тернопільської Національної спілки художників України по вул. Сагайдачного, 13,  відкриється виставка відомого харківського художника Сергія Пущенка «Портрети добровольців на війні».

Сергій Пущенко репрезентує підсумки своєї творчої роботи у лавах 5-го Окремого батальйону Добровольчого українського корпусу Правий сектор, реорганізованого у кінці 2015 року в Українську добровольчу армію (Командувач УДА Дмитро Ярош).

Виставка, повідомляє виховний відділ УДА, уже побувала у Києві та Івано-Франківську. Нині естафету переймає Тернопіль. Сто десять портретів воїнів-добровольців легендарного 5-го Окремого батальйону ДУК/УДА, у тому числі відомих тернополян,  написаних  рукою майстра, будуть зібрані у виставковій залі й виставлятимуться до кінця грудня.

Сергій Пущенко відомий в Україні своїми серіями козацьких портретів та сюжетних полотен на козацьку тематику. Крім того, як член Національної спілки журналістів України, Сергій Пущенко пише легенди до своїх картин, де описує характер, звитягу, кмітливість та гумор українського козацтва. Також  митець відомий своїми полотнами, написаними у Києві під час Революції Гідності.

Портрети добровольців друг Художник (так називають митця у батальйоні) писав з натури на базі УДА у Великомихайлівці та на передових позиціях Східного фронту.

Бійці ДУК/УДА приймали участь в боях у Донецькому аеропорту, Пісках, Авдіївці, Маріуполі, Широкіно, Водяному, Гнутово, Мар’їнці, Красногорівці, Павлополі, на шахті Бутівка, під Савур-могилою, прикривали відхід військ ЗСУ під Іловайськом і донині перебувають на передовій.

Художнику вдалося майстерно передати саме козацький дух нинішнього добровольчого та волонтерського руху – дух мужності, жертовності, шляхетності і честі. Запрошуємо тернопільських воїнів-добровольців, бійців ЗСУ, НГУ, спецназу СБУ, митців, журналістів, волонтерів, усіх, хто поціновує сучасне образотворче мистецтво, відвідати виставку.


Повернутися
03.12.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...