ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №135

Щороку цими днями, коли Україна на хвилину стихає і запалює свічки,  ми вшановуємо пам’ять загиблих від Голодомору.  Свіча, яку виставляємо у вікні  — це не лише попіл минулого, що стукає в серце, тріпотіння спогадів… Впорядкування спогадів —  це впорядкування совісті.

Щороку цими днями дня я з жахом думаю про мільйони померлих, а точніше, невинно убієнних. Померлі від голоду діти, збожеволілі від горя матері.  Мільйони українців, які  не народилось. Я уявляю,  їхні спорожнілі хати заселили тими, чиї нащадки зараз створюють ЛНР-ДНР… 

За ними стоять інші трагічні мільйони. Замордовані в мордовських таборах поети, розстріляні вчені та священики, жертви режиму, мученики за волю.  Ті, які не скорилися, і  ті, що мовчки прийняли свою долю…  А ви знали, що за перші 7 місяців 1932 року сталося 923 повстання, у яких взяло участь понад 100 тисяч людей? Але сумні реалії такі:  ті, котрі не пішли воювати під Крути у 1918 чи у Чорний ліс у 1922-ому, у 33-му були змушені їсти власних дітей…  І вже під час повоєнного голоду 45-47-го років ще одного голодомору не сталося тільки тому, що цьому на заваді стала  УПА. 

Українців століттями убивали не вороги чи окупанти, а власне скраюхатство. Так було доти, доки ми  не зрозуміли, що ми один народ. Що наші предки насправді казали так: "Моя хата скраю —   перший ворога стрічаю". А оце нинішнє прислів'я про крайню хату, яка нічого не знає —  не наше... Правильно підмітив  історик-народознавець Ростислав Мартинюк: «Виставляючи на вікнах свічки — у пам'ять про жертв окупаційного терору  — не легковажмо: там, де у вікно можуть виставити ще й карабін, Голодоморів ніколи не буде…»


Повернутися
27.11.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Цими днями ми з вами вітатимемо одні одних словами «Христос Воскрес!-Воістину Воскрес!».

Якщо на мить зупинитися у круговерті щоденного життя і задуматися над цими словами – усе, що ми знаємо і що відбувається всередині та довкола нас, набуде іншого вигляду. Там, де було сум’яття – настане мир, а де були брехня і кривда – запанує правда і справедливість. Там, де була смерть, здавалося б, кінець усього, – буде життя…

Скільки ми вже пережили неможливого, котре стало можливим для тих, хто твердо тримався віри. Великдень – це осердя нашої віри, підґрунтя нашої надії та зростання нашої любові.  

 Великдень завжди об’єднує всіх українців світу в єдину велику родину. Ми святимо паски, збираємося сім’ями, молимося за тих, хто зустрічає Великдень у окопах і бліндажах. Хай  їхні ангели-охоронці будуть з ними.   Подякуємо Господові і попросимо у Нього сили, віри і стійкості для кожного з нас. 

Вірю, що Бог завжди з тими, хто захищає Добро, хто захищає рідну землю. Тому знаю – Україна обов’язково переможе. З Божою допомогою!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!