ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №134

Одного разу миша помітила, що господар ферми поставив мишоловку і розповіла про це курці, вівці і корови. Вони відповіли: "Мишоловка - твоя проблема, до нас вона ніякого відношення не має!"
Але так сталося, що в мишоловку попалася змія і вкусила дружину фермера. Під час хвороби жінці приготували суп з курки. Потім зарізали вівцю, щоб нагодувати тих, хто приїхав відвідати хвору, закололи корову, щоб нагодувати гостей на похоронах, коли жінка все-таки померла.
Весь цей час миша спостерігала за тим, що відбувається і думала про речі, які ні до кого ніякого відношення не мають...
Мораль цієї історії може бути така: "Не будь байдужий до чужих проблем. Ніхто не гарантує, що ці проблеми якось не торкнуться тебе."
Усі ми живемо у світі, де майбутнє – багатоваріантне, а править «бал» ефект метелика: маленькі зміни, звички та активності породжують ланцюжок подій, що ведуть до змін великомасштабних.
До слова, сам термін  «Ефект метелика» запровадив у  1972 році  американський метеоролог Едвард Лоренц, котрий для стеження за погодою  використовував комп'ютерну модель, в якій округляв на кілька порядків довгі ряди цифр, вважаючи, що нічого не станеться. Однак він виявив, що це повністю змінило прогноз погоди в світі і виступив з лекцією на тему: «Чи може помах крил метелика в Бразилії викликати торнадо в Техасі?».  Із ним солідарний французький математик, Жюль Анрі Пуанкаре солідарний із ним: «Коли дитина в гніві кидає іграшку зі своєї колиски, можливо, перестають існувати цілі світи». Якщо в "купу" урану додати один протон, то може початися ланцюгова реакція і ядерний вибух. Одна фраза, одне фото, один відеоролик може змінити світ, якщо він торкнеться серця мільйонів. Може початися війна, може припинитися війна, може початися революція, може зародитися громадський рух, може бути врятоване людське життя, - життя майбутнього лідера, який згодом змінить світ.
 І наостанок. На японському острові Косіма проживала колонія диких мавп, яких вчені в 50-х роках минулого століття годували солодкою картоплею (бататом), розкидаючи його по піску. Мавпам подобався батат, але не подобався пісок на ньому. Самі знаєте, тварини не їдять брудну їжу. І ось одного разу 18- місячна самка Імо виявила, що може вирішити цю проблему, вимивши батат. Вона навчила цьому трюку свою матір та інших мавп. А коли число мавп, які навчилися мити батат, досягло 100, усі мавпи, що жили на прилеглих островах, раптом, без будь-якого зовнішнього спонукання, теж почали мити картоплю.  До чого я веду? Усе просто: думаймо, що робимо і не втрачаймо віру. Можливо, наших «мавп» уже 99…