Анекдоти

Поки дружина доводила чоловіку, що вміє мовчати, зірвала голос.

**

Єврей купив два лотерейнi квитки і на один iз них виграв машину. До нього підходять друзі привітати, а він стоїть сумний i мало не плаче.

— Абраме, як же так, ти ж машину виграв.

— Так я думаю, навіщо я другий квиток купував?

 * * *

 Дуже бiдний хлопчик не мав одягу, тому в листi до Дiда Мороза вiн написав:

— Дiдусю Морозе, я не можу гуляти на вулицi, тож прошу надiслати менi на Новий рiк у подарунок шапочку, шалик i рукавички.

На поштi прочитали цей лист i вирiшили зiбрати грошi дитинi на подарунок. Грошей вистачило лише на шапочку i шалик.

Отримавши подарунок, хлопчик написав вiдповiдь:

— Дякую, отримав шапочку i шалик, а рукавички, мабуть, на поштi поцупили.

 * * *

 Приходить дівчина до священика на сповідь:

— Отче, я скоїла грiх.

— Прочитай «Отче наш» і з’їж цілий лимон.

— А навіщо лимон?

— В тебе занадто радiсне обличчя.

**

— Лiкарю, порадьте що-небудь від безсоння. Ніяк не можу заснути ввечері.
— А ви уявіть, що вже ранок, і треба поспішати на роботу.

**

Дружина приходить додому і каже чоловікові:

— Знаєш, Васю, мені сьогодні так пощастило! Підходжу до сміттєпроводу, а там туфлi стоять. Такі гарні! Я поміряла — мій розмір.

Чоловік:

— Тобi пощастило.

Через кiлька днів дружина знову розповідає:

— Слухай, заходжу в під’їзд, а там шуба норкова висить. Поміряла — мій розмір.

Чоловік, зітхнувши:

— Тобі щастить. А мені от чомусь нi. Уявляєш, дістаю вчора труси з-під подушки — не мій розмір!

 * * *

 Вовочка приходить додому зі школи:

— Учителька з літератури поставила мені двійку.

— За що?

— Бо у творі «Як я провів літо» я написав: «Дякую, добре!»


Повернутися
26.11.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...