Анекдоти

Поки дружина доводила чоловіку, що вміє мовчати, зірвала голос.

**

Єврей купив два лотерейнi квитки і на один iз них виграв машину. До нього підходять друзі привітати, а він стоїть сумний i мало не плаче.

— Абраме, як же так, ти ж машину виграв.

— Так я думаю, навіщо я другий квиток купував?

 * * *

 Дуже бiдний хлопчик не мав одягу, тому в листi до Дiда Мороза вiн написав:

— Дiдусю Морозе, я не можу гуляти на вулицi, тож прошу надiслати менi на Новий рiк у подарунок шапочку, шалик i рукавички.

На поштi прочитали цей лист i вирiшили зiбрати грошi дитинi на подарунок. Грошей вистачило лише на шапочку i шалик.

Отримавши подарунок, хлопчик написав вiдповiдь:

— Дякую, отримав шапочку i шалик, а рукавички, мабуть, на поштi поцупили.

 * * *

 Приходить дівчина до священика на сповідь:

— Отче, я скоїла грiх.

— Прочитай «Отче наш» і з’їж цілий лимон.

— А навіщо лимон?

— В тебе занадто радiсне обличчя.

**

— Лiкарю, порадьте що-небудь від безсоння. Ніяк не можу заснути ввечері.
— А ви уявіть, що вже ранок, і треба поспішати на роботу.

**

Дружина приходить додому і каже чоловікові:

— Знаєш, Васю, мені сьогодні так пощастило! Підходжу до сміттєпроводу, а там туфлi стоять. Такі гарні! Я поміряла — мій розмір.

Чоловік:

— Тобi пощастило.

Через кiлька днів дружина знову розповідає:

— Слухай, заходжу в під’їзд, а там шуба норкова висить. Поміряла — мій розмір.

Чоловік, зітхнувши:

— Тобі щастить. А мені от чомусь нi. Уявляєш, дістаю вчора труси з-під подушки — не мій розмір!

 * * *

 Вовочка приходить додому зі школи:

— Учителька з літератури поставила мені двійку.

— За що?

— Бо у творі «Як я провів літо» я написав: «Дякую, добре!»


Повернутися
26.11.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.