На тернопільщині знайшли матір, яка підкинула немовля на могилу односельцям

64-річний Євген Шеляк із села Гуштин Борщівського району на Тернопільщині відкопав на могилі брата немовля.

Пішов на цвинтар поприбирати, — кажуть у Гуштинській сільраді. — З-під землі на могилі виглядав шматок тканини. Розкопав і побачив пакет. Розгорнув — усередині було тіло дитини.

Міліція знайшла матір — 36-річну Наталію Ч. із села Бурдяківці Борщівського району. Про її вагітність розповіли місцеві. Мертву доньку народила 18 жовтня торік. Із чоловіком виховують трьох дітей. Старша навчається в училищі Борщева, середня — шестикласниця, син ходить до садка, повідомляє gazeta.ua.

Наталка — добра, але трохи затуркана, — розповідає Оксана — з Гуштина, прізвища не називає. — Може, не мала грошей, щоб поїхати до лікарні? Четверті пологи були дуже стрімкі, і дитинка народилася мертва. У нашому селі велика амбулаторія, але Наталка на обліку не стояла. Якби «швидку» викликала, коли народила, лікарі констатували б смерть та й усе. А то зробили фурор на два села. Наталка не вбивця, але не вміла собі зарадити. Зі свекрухою не дуже ладнає. Але та допомагає онукам. У Гуштині на цвинтарі є могилка дитини її свекрухи, теж колись мертве немовля народила. Наталка хотіла поховати там, але, напевне, переплутала місце.

Дівчинка народилася мертва, за результатами експертизи. Причину смерті не встановили, тіло довго було в землі. Мати пояснила, що не мала грошей на похорон.

У селі мало хто знав, що вона вагітна, — розповідає Марія — із Бурдяківців. — Разом із чоловіком та дітьми три роки тому переїхали до нас, купили хату. До того жили у сусідньому Гуштині, але там у них дім завалився. Наталка — добра господиня. В хаті завжди чисто, город акуратний. Ніхто в селі її не засуджує, просто бідна жінка. Чоловік любить випити і підняти руку. Вона з Івано-Франківщини, батьки померли. Мусить усе на собі тягнути. Чоловік трохи їздить на заробітки.

 

Повернутися
07.05.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.