Тернопіль стане вишивальною столицею

Відколи у нашому місті з’явилася Школа борщівської народної сорочки, заснована небайдужими вишивальницями Майєю Юркевич, Вікторією Кривоніс та Ларисою Овчарук, Тернопіль потроху перетворюється на «вишивальну столицю».  А уже незабаром стане справжньою Меккою для усіх любителів і поціновувачів вишивання. Уже незабаром, 18 листопада,  наше місто прийматиме  І-шу Всеукраїнську вишивальну конференцію «Верхоплут». Її організатор  — Школа борщівської народної сорочки, ініціатор та куратор  — Майя Юркевич.  Захід відбуватиметься за підтримки Тернопільської міської ради та Тернопільської КіноКомісії/Творчого об`єднання "КіноХвиля". Конференція відбудеться у центральному корпусі Тернопільського національного економічного університету (ТНЕУ), за адресою: вул. Львівська, 11.
 — Мета цього мистецького-культурного заходу, зазначає Майя Юркевич,  — відродження та поширення давніх технік української вишивки. Також це чудова нагода для нас, однодумців, зібратися разом за улюбленою справою - вишивкою. 
Формат конференції - пізнавально-практичний, під час якої вишивальниці ділитимуться досвідом, практичними навиками, аби кожен із присутніх зміг почерпнути для себе цікаву і корисну інформацію та знання.
У рамках вишивальної конференції відбудеться презентація проекту «Відродження борщівської сорочки», дефіле в автентичних борщівських сорочках фонду Тернопільського обласного краєзнавчого музею,  майстер-класи та лекції від українських майстрів з вишивки.
Вхід – вільний, участь у майстер-класах - безкоштовна, за попередньою реєстрацією, оскільки кількість учасників обмежена. З усіма організаційним питаннями телефонуйте за номером: 097 752 46 05.


Повернутися
26.11.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.