Тернопіль стане вишивальною столицею

Відколи у нашому місті з’явилася Школа борщівської народної сорочки, заснована небайдужими вишивальницями Майєю Юркевич, Вікторією Кривоніс та Ларисою Овчарук, Тернопіль потроху перетворюється на «вишивальну столицю».  А уже незабаром стане справжньою Меккою для усіх любителів і поціновувачів вишивання. Уже незабаром, 18 листопада,  наше місто прийматиме  І-шу Всеукраїнську вишивальну конференцію «Верхоплут». Її організатор  — Школа борщівської народної сорочки, ініціатор та куратор  — Майя Юркевич.  Захід відбуватиметься за підтримки Тернопільської міської ради та Тернопільської КіноКомісії/Творчого об`єднання "КіноХвиля". Конференція відбудеться у центральному корпусі Тернопільського національного економічного університету (ТНЕУ), за адресою: вул. Львівська, 11.
 — Мета цього мистецького-культурного заходу, зазначає Майя Юркевич,  — відродження та поширення давніх технік української вишивки. Також це чудова нагода для нас, однодумців, зібратися разом за улюбленою справою - вишивкою. 
Формат конференції - пізнавально-практичний, під час якої вишивальниці ділитимуться досвідом, практичними навиками, аби кожен із присутніх зміг почерпнути для себе цікаву і корисну інформацію та знання.
У рамках вишивальної конференції відбудеться презентація проекту «Відродження борщівської сорочки», дефіле в автентичних борщівських сорочках фонду Тернопільського обласного краєзнавчого музею,  майстер-класи та лекції від українських майстрів з вишивки.
Вхід – вільний, участь у майстер-класах - безкоштовна, за попередньою реєстрацією, оскільки кількість учасників обмежена. З усіма організаційним питаннями телефонуйте за номером: 097 752 46 05.


Повернутися
26.11.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...