ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №133
Україна єднає нас усіх, проте у світі немало людей, які можуть поцікавитися: «Де це?». Колись знана в Європі «земля козаків» у 21 столітті виявилась загубленою між світами та імперіями. З усіх боків українцям намагаються довести, що вони ні на що не здатні, що найкращий вихід для них – «вибиратися з цієї країни якомога швидше», що дивитися в Україні немає на що і світові на нас начхати…
Здоровий глузд та факти говорять нам речі абсолютно протилежні: Україні є чому навчити світ, але вона сама про це не знає. Українці більше зайняті своїм виживанням, ніж тим, як відкрити власну країну для світу. Нам аби хоч для себе її відкрити… Так, ми уже знаємо про чорноземи і найспівочішу націю, краєм вуха чули про центр Європи на Закарпатті… Ми тільки-тільки починаємо здогадуватися про наші істинні економічні потужності та невідкриті ресурси. Ми вже дійшли до розуміння того, що без знання минулого неможливе майбутнє. Ми нарешті вивчили своє минуле, але що ми знаємо про своє майбутнє? Між минулим і майбутнім тільки мить. Ми і є та мить. Але для нащадків станемо минулим. Вони будуть брати у свої руки пожовклі фотографії і вдивлятися в наші очі. І будуть бачити в тих очах майбутнє…
← Повернутися
