ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №133

 Україна єднає нас усіх, проте у світі немало людей, які можуть поцікавитися: «Де це?».  Колись знана в Європі «земля козаків» у 21 столітті виявилась загубленою між світами та імперіями. З усіх боків українцям намагаються довести, що вони ні на що не здатні, що найкращий вихід для них – «вибиратися з цієї країни якомога швидше», що дивитися в Україні немає на що і світові на нас начхати…
Здоровий глузд та факти говорять нам речі абсолютно протилежні: Україні є чому навчити світ, але вона сама про це не знає. Українці більше зайняті своїм виживанням, ніж тим, як відкрити власну країну для світу. Нам аби хоч для себе її відкрити…  Так, ми уже знаємо про чорноземи і найспівочішу націю, краєм вуха чули про центр Європи на Закарпатті… Ми тільки-тільки починаємо здогадуватися про наші істинні економічні потужності та невідкриті ресурси. Ми вже дійшли до розуміння того, що без знання минулого неможливе майбутнє. Ми нарешті вивчили своє минуле, але що ми знаємо про своє майбутнє?   Між минулим і майбутнім тільки мить. Ми і є та мить. Але для нащадків станемо минулим. Вони будуть брати у свої руки пожовклі фотографії і вдивлятися в наші очі. І будуть бачити в тих очах майбутнє…


Повернутися
15.11.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...