Анекдоти

— Любий, до весiлля ти завжди замовляв для мене таксi, а тепер вирiшив, що я можу їздити на метро.
— Це тому, що я дуже пишаюся тобою. У таксі тебе бачить тільки водiй, а в метро — тисячі людей.

**

ри психи в лiкарнi ловлять рибу в унiтазi. Пiдходить лiкар:

— Клює?

Двоє відповідають, що клює, а третій каже, що нi. Лікар бачить, що третій видужав, треба його виписувати. Перед випискою інші психи запитують хворого:

— А чому ти сказав лікареві, що не клює?

— Я ж не дурень, щоб рибні місця показувати.

 * * *

Пiсля весiлля чоловiк каже дружині:

— Ми одружені перший день, а ти зі мною вже сваришся!

— Але я чекала цього дня два роки.

 * * *

 На прийомі терапевта.

Пацієнт:

— Лiкарю, я не вірив, що ліки, які ви мені виписали, допоможуть. Ви просто чарівник.

Терапевт:

— Чарівник не я, а провiзор. Я вам помилково дав бланк, на якому ручку розписував.

**

 — Життя з тещею — це як партія в шахи!
— Чому?
— Куди не ходи, все одно закінчиться матом

**

На опері в Техасі:

— А чого цей співак так розгойдується, коли співає?

— У рухому ціль важче поцiлити!

 * * *

 З’їздила свекруха в гості до невістки, побувала в дочки і розповідає подрузі:

— У моєї доньки хороший чоловік, він посуд і підлогу миє, пере і готує, а ось синові не пощастило — невістка і готувати не вміє, і посуд не миє!

 * * *

 — Абраме, чому ти тримаєшся за щоку?

— Видалив два зуби!

— Але ж ти вранці говорив, що в тебе один хворий зуб?

— У стоматолога не було здачі!

 * * *

 Прийшла блондинка влаштовуватися на роботу, і стоїть перед ліфтом у повній прострації. Підходить чоловiк і запитує:

— Які проблеми?

— Ви розумієте, мені сказали, що у відділ кадрів треба проїхати на цьому ліфті на третій поверх і направо. А тут тільки кнопки «вгору» і «вниз».

 * * *

 Дружина, яка читає книгу, раптом каже чоловікові:

— Яка ганьба. Ти тільки уяви собі — якийсь Лермонтов опублікував у своїй книзі вірші, які ти присвятив мені, коли ми познайомилися!

 


Повернутися
15.11.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...