Анекдоти

— Любий, до весiлля ти завжди замовляв для мене таксi, а тепер вирiшив, що я можу їздити на метро.
— Це тому, що я дуже пишаюся тобою. У таксі тебе бачить тільки водiй, а в метро — тисячі людей.

**

ри психи в лiкарнi ловлять рибу в унiтазi. Пiдходить лiкар:

— Клює?

Двоє відповідають, що клює, а третій каже, що нi. Лікар бачить, що третій видужав, треба його виписувати. Перед випискою інші психи запитують хворого:

— А чому ти сказав лікареві, що не клює?

— Я ж не дурень, щоб рибні місця показувати.

 * * *

Пiсля весiлля чоловiк каже дружині:

— Ми одружені перший день, а ти зі мною вже сваришся!

— Але я чекала цього дня два роки.

 * * *

 На прийомі терапевта.

Пацієнт:

— Лiкарю, я не вірив, що ліки, які ви мені виписали, допоможуть. Ви просто чарівник.

Терапевт:

— Чарівник не я, а провiзор. Я вам помилково дав бланк, на якому ручку розписував.

**

 — Життя з тещею — це як партія в шахи!
— Чому?
— Куди не ходи, все одно закінчиться матом

**

На опері в Техасі:

— А чого цей співак так розгойдується, коли співає?

— У рухому ціль важче поцiлити!

 * * *

 З’їздила свекруха в гості до невістки, побувала в дочки і розповідає подрузі:

— У моєї доньки хороший чоловік, він посуд і підлогу миє, пере і готує, а ось синові не пощастило — невістка і готувати не вміє, і посуд не миє!

 * * *

 — Абраме, чому ти тримаєшся за щоку?

— Видалив два зуби!

— Але ж ти вранці говорив, що в тебе один хворий зуб?

— У стоматолога не було здачі!

 * * *

 Прийшла блондинка влаштовуватися на роботу, і стоїть перед ліфтом у повній прострації. Підходить чоловiк і запитує:

— Які проблеми?

— Ви розумієте, мені сказали, що у відділ кадрів треба проїхати на цьому ліфті на третій поверх і направо. А тут тільки кнопки «вгору» і «вниз».

 * * *

 Дружина, яка читає книгу, раптом каже чоловікові:

— Яка ганьба. Ти тільки уяви собі — якийсь Лермонтов опублікував у своїй книзі вірші, які ти присвятив мені, коли ми познайомилися!

 


Повернутися
15.11.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.