Анекдоти

— Любий, до весiлля ти завжди замовляв для мене таксi, а тепер вирiшив, що я можу їздити на метро.
— Це тому, що я дуже пишаюся тобою. У таксі тебе бачить тільки водiй, а в метро — тисячі людей.

**

ри психи в лiкарнi ловлять рибу в унiтазi. Пiдходить лiкар:

— Клює?

Двоє відповідають, що клює, а третій каже, що нi. Лікар бачить, що третій видужав, треба його виписувати. Перед випискою інші психи запитують хворого:

— А чому ти сказав лікареві, що не клює?

— Я ж не дурень, щоб рибні місця показувати.

 * * *

Пiсля весiлля чоловiк каже дружині:

— Ми одружені перший день, а ти зі мною вже сваришся!

— Але я чекала цього дня два роки.

 * * *

 На прийомі терапевта.

Пацієнт:

— Лiкарю, я не вірив, що ліки, які ви мені виписали, допоможуть. Ви просто чарівник.

Терапевт:

— Чарівник не я, а провiзор. Я вам помилково дав бланк, на якому ручку розписував.

**

 — Життя з тещею — це як партія в шахи!
— Чому?
— Куди не ходи, все одно закінчиться матом

**

На опері в Техасі:

— А чого цей співак так розгойдується, коли співає?

— У рухому ціль важче поцiлити!

 * * *

 З’їздила свекруха в гості до невістки, побувала в дочки і розповідає подрузі:

— У моєї доньки хороший чоловік, він посуд і підлогу миє, пере і готує, а ось синові не пощастило — невістка і готувати не вміє, і посуд не миє!

 * * *

 — Абраме, чому ти тримаєшся за щоку?

— Видалив два зуби!

— Але ж ти вранці говорив, що в тебе один хворий зуб?

— У стоматолога не було здачі!

 * * *

 Прийшла блондинка влаштовуватися на роботу, і стоїть перед ліфтом у повній прострації. Підходить чоловiк і запитує:

— Які проблеми?

— Ви розумієте, мені сказали, що у відділ кадрів треба проїхати на цьому ліфті на третій поверх і направо. А тут тільки кнопки «вгору» і «вниз».

 * * *

 Дружина, яка читає книгу, раптом каже чоловікові:

— Яка ганьба. Ти тільки уяви собі — якийсь Лермонтов опублікував у своїй книзі вірші, які ти присвятив мені, коли ми познайомилися!

 


Повернутися
15.11.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.