Курити — собі могилу рити

Вітчизняні борці з курінням вкотре б’ють на сполох: щороку 115 тисяч українців помирають від недуг, спричинених курінням, а близько 500 тисяч наших співгромадян поповнюють лави курців. Противники куріння вбачають причину такої ситуації в існуванні реклами тютюну як такої. В Україні заборонено внутрішню та зовнішню рекламу тютюнових виробів, рекламу на телебаченні та радіо, а також спонсорство заходів для людей віком до 18 років, проте досі залишається багато «шпарин», через які виробники цигарок можуть пробратися в мозок споживача.

У тютюнової індустрії є одна проблема: щороку близько 300 тисяч людей кидають курити. Крім того, багато людей просто помирають від хвороб, пов’язаних із курінням. Тобто з ринку зникає сила–силенна споживачів тютюнових виробів.  Тому для того, аби просто залишити свої прибутки стабільними (навіть не збільшити їх), виробникам потрібно щороку залучити до куріння близько 500 тисяч людей. А нових споживачів тютюнові кампанії бачать серед наших дітей. Відомо, що саме діти та підлітки є найбільш уразливими до рекламного впливу: прагнучи бути дорослими, вони копіюють шкідливі звички людей, яких бачать на рекламних плакатах та в кадрах кінофільмів.

Іноземні дослідження доводять: чим більше образів із реклами тютюну може пригадати дитина, тим більша вірогідність, що у майбутньому вона почне курити. Перегляд фільмів із героями–курцями наближує підлітка до шкідливої звички на 22%, а наявність реклами тютюнових виробів на громадських та спортивних заходах — на 14% та 15% відповідно. Якщо ж малеча має якийсь сувенір (сумку, ручку, торбинку тощо) із логотипом тютюнових брендів, ризик «підхопити» сигаретний «вірус» збільшується аж до 47%.

В Україні курить 31% дорослого населення. Серед 15–річних підлітків ця шкідлива звичка теж надзвичайно поширена: не розлучаються з сигаретами 33% хлопців та 19% дівчат.


Повернутися
15.11.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.