Побачив — викорчуй: чому кожен має долучитися до знищення амброзії

Якщо хоч одну насінину амброзії полинолистої знайдуть в експортному зразку будь-якого українського зерна, одразу повернуть з кордону всю партію: карантин на цю рослину введено в усіх країнах Євросоюзу та колишнього СНД.

Останніми роками все більше людей скаржаться на сезонну алергію.Особливо страждають діти, для яких іноді вимушено доводиться на літо — початок осені шукати місця оздоровлення за кордоном.

 Бо в Украіні вже важко віднайти територію, вільну від найбільш небезпечної для алергиків всюдисущої амброзії.

 Агресор, якого вчасно не зупинили

З огляду на швидкість та інтенсивність поширення цієї рослини-зайди можна сказати, що вона — справжній «зелений агресор». В Україні цей вид рослини біологи вперше виявили у 1925 році.

 Сьогодні ж він уже поширений у Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Харківській, Черкаській, Чернівецькій областях, у Криму.

 Цвіте амброзія з середини серпня до кінця жовтня. Саме під час цвітіння ця рослина дуже небезпечна: пилок викликає у людей підвищення температури, сльозотечу, кон’юнктивіт, погіршує зір і навіть може викликати набряк легенів.

 Медики називають це амброзійним полінозом або сінною пропасницею. У період цвітіння від її пилку особливо страждають астматики, у яких загострюються напади бронхіальної астми. Ефективних ліків проти такої алергії поки що не існує.

 За останні роки, особливо ж — у період реорганізації державних санітарно-епідеміологічних служб, відбувається дійсно бурхливе поширення амброзії в різних регіонах України в парі з масовими захворюваннями на алергію.

 Наприклад, за статистикою Дніпропетровської обласної санепідемстанції, ще десять років тому від легкої форми алергії страждав кожен шостий мешканець області.

 Поширеність бронхіальної астми та алергічного риніту серед дорослих, які звернулися по допомогу, сягало 50 осіб на десять тисяч населення, а серед дітей — удвічі більше.

 Місцева облдержадміністрація у тандемі з громадськістю свого часу відкрила приймальні пункти, де за сотню корінців амброзії платять гривню.   

 З 2005 року в Черкасах хащі амброзії перестали косити, почали переорювати, висіваючи на її місці багаторічну траву. Такий підхід дав позитивні наслідки: бур’ян не відроджувався.

 Боротьба з амброзією стала надзвичайно актуальною і для Запорізької, Донецької, Луганської областей, де амброзія полинолиста з’явилася лише кiлька десятків років тому. 

 У Києві ж, особливо на лівому березі, є місця, де на кожному квадратному метрі вже налічують до 500—600 проростків амброзії.

 Боротьбу з агресивною рослиною ускладнює те, що амброзія, як чужинка, не має природних ворогів (тварини амброзію не їдять) та відзначається великою біологічною активністю.

 

Вона здатна заглушити та швидко витіснити не тільки культурні рослини, а й дикорослі, швидко захоплюючи таким чином нові площі.

І один у полі воїн

Микола Ралик із Запоріжжя займається боротьбою з амброзією з 2004 року.

 «З дитинства хворію на алергію до пилку амброзії. Дійшло до астми. Вилікувався. Кілька років тікав iз міста в самий пік цвітіння, — ділиться він особистим досвідом боротьби з проблемою.

 — Придумав собі роботу з вивчення ринку збуту в містах Західної України. А коли невідвіданих міст там майже не залишилось, вирішив знизити концентрацію пилку навколо дому та офісу».

 Починав ентузіаст iз тридцяти квадратних метрів біля під’їзду. Щороку збільшував територію без амброзії і до 2015 року винищив її на площі 10 гектарів.

 Потім звернувся до мера Олександра Сіна з метою поширити цей досвід на все місто. Спочатку його ідею сприйняли іронічно, але спроби лобіювати це питання через депутатів та публікації в ФБ все-таки результат дали.

 «Моя мета — обмежити поширення амброзії в місті до безпечної для городян кількості, створити систему обмеження її поширення в майбутньому, — пояснює впертий запорожець.

 — Я вірю, що амброзію в місті можна побороти за п’ять років. Але, знаючи інертність нашої системи і відсутність активності алергіків, розраховую років на десять. Виділяю для цього до ста годин на місяць. Віддаю свій час, тому що працюю сам на себе, — моє підприємство торгує металевими виробами з 1997 року».

 Методи, якими послуговується Микала Ралик, доволі прості і складаються з дев’яти пунктів:

 1. Особистий приклад. Влас­ними силами треба викорінювати амброзію там, де живеш, і там, де працюєш.

2. Участь у робочій групі з ліквідації карантинних рослин.

3. Постійні експерименти для покращення методів ліквідації амброзії.

4. Допомога ЗМІ в створенні передач і публікацій, котрі мотивують на знищення амброзії;

5. Робота над збільшенням кількості активістів, котрі братимуть участь у процесі ліквідації амброзії в місті.

6. Збір підписів під зверненнями стосовно боротьби з амброзією. Особисті листи до влади з такими вимогами.

7. Петиції.

8. Підключення інших громадських об’єднань до вирішення проблеми.

9. Об’єднання з аналогічними спілками в інших містах.

 «Я працюю в команді чиновників, депутатів, комунальників, активістів, тому всі результати — це наслiдки роботи цієї команди, — розповідає Ралик. — Входжу в робочу групу з боротьби з карантинними рослинами. У 2016 році прийнято програму боротьби з амброзією. На цей день кращої в Україні немає. Минулого року запоріжці на 21 відсоток менше зверталися до лікарів з алергічним ринітом у період цвітіння амброзії, в той час, коли в більшості інших міст області кількість звернень збільшилася.

 А цьогоріч маємо найменшу з початку спостережень (iз 2006 року) пікову концентрацію пилку амброзії. Багато дописувачів «Фейсбука» розказують, що період цвітіння амброзії перенесли нинішнього літа значно легше, ніж раніше. У 2017 році силами одеського активіста Олега Станова створено всеукраїнську карту ambrozii. net, куди ми заносимо всі місця росту амброзії. У районі Портової силами городян створили територію без амброзії площею майже 10 гектарів».

 Головний мотиватор для активізації роботи міської адміністрації — виборці, вважає Микола Ралик:

 «І один у полі воїн. Треба тільки розрахувати сили. Не можете добитись озеленення всього міста — добийтесь, щоб була озеленена ваша вулиця. Не вистачає часу на вулицю — займіться двором. Озеленіть двір, почніть займатись прилеглими дворами. Саме розрахунок власних сил і дасть можливості добитись перемоги і дозволить поступово збільшувати результат».

 Зрештою, варто пам’ятати: стаття 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного добробуту» зобов’язує утримувати земельні ділянки та території в належному санітарному стані не тільки підприєм­ства, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, а й усіх громадян.

 ДОВІДКА

В Україні росте вид Амброзія полинолиста. Це однорічний карантинний бур’ян заввишки 20—180 (250) см, iз міцною кореневою системою, яка проникає в ґрунт до 4 метрів, зневоднюючи і виснажуючи його.

 При середній густоті рослина забирає з одного гектара землі до 2 тисяч тонн води. Росте в посівах різних культурних рослин, по шляхах, біля будинків та смітників, на пустищах, відвалах різних порід, залізничних насипах, у місцях, де порушений ґрунтовий та рослинний покрив (новобудови, довгобуди), у долинах річок тощо.

 Захоплює погано оброблені поля, городи, виноградники, баштани, сади, занедбані газони. Розмножується амброзія насінням, яке визріває у серпні-вересні, легко обсипається, засмічуючи ґрунт.

 Одна добре розвинута рослина може дати до 100 тисяч зернят. Схожість зберігає до 10—15 років, при сприятливих умовах і до 30—50 років. Наприкінці квітня — на початку травня насіння дружно проростає.

 Виявляючи осередки поширення амброзії, знищують рослини до початку цвітіння: скошують, виривають (починаючи з ранньої весни) і компостують, не даючи можливості цвісти та плодоносити, адже вона розмножується тільки насінням.

 Якщо до цвітіння рослини не ліквідовані, треба перечекати період цвітіння, поки не утворяться зелені плоди, скосити або вирубати й обов’язково спалити, щоб не висипалось насіння.

http://www.umoloda.kiev.ua


Повернутися
14.11.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.