«Червоний -2» будуть знімати на Тернопільщині

Фільм “Червоний» уже встигли охрестити кіном, за яке нарешті не соромно…Це і є справжнє Кіно. Котре повертає тобі генетичну пам’ять і пробирає до кісток. Фільм без «шароварщини» і «плачів Ярославни», фільм, у якому чи не вперше за всю новітню історію  українського кіно українця не вб’ють у фіналі…

Представляючи свою стрічку у Тернополі у серпні, режисер Заза Буадзе та письменник Андрій Кокотюха, автор  роману «Червоний», за мотивами якого, власне, і знято стрічку, пообіцяли, що буде кіно з продовженням історії Данила Червоного,  де уповні розкриється «дотабірна» сторінка життя головного героя».

Про те, що продовження українського фільму «Червоний» за мотивами роману Андрія Кокотюхи зніматимуть на Тернопільщині, йшла мова під час зустрічі продюсерської групи кінострічки з головою Тернопільської ОДА Степаном Барною. Власне, фільм «Червоний 2» – це буде передісторією до того, що глядачі вже бачили у першій частині фільму.

Невипадково зйомки картини відбуватимуться на Тернопільщині, адже саме наша область вважається центром зародження національно-визвольного руху та боротьби за вільну та незалежну Державу. Тому історія нашого краю багата не лише подіями, а й цікавими локаціями та багатою природою.


Повернутися
14.11.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...