«Червоний -2» будуть знімати на Тернопільщині

Фільм “Червоний» уже встигли охрестити кіном, за яке нарешті не соромно…Це і є справжнє Кіно. Котре повертає тобі генетичну пам’ять і пробирає до кісток. Фільм без «шароварщини» і «плачів Ярославни», фільм, у якому чи не вперше за всю новітню історію  українського кіно українця не вб’ють у фіналі…

Представляючи свою стрічку у Тернополі у серпні, режисер Заза Буадзе та письменник Андрій Кокотюха, автор  роману «Червоний», за мотивами якого, власне, і знято стрічку, пообіцяли, що буде кіно з продовженням історії Данила Червоного,  де уповні розкриється «дотабірна» сторінка життя головного героя».

Про те, що продовження українського фільму «Червоний» за мотивами роману Андрія Кокотюхи зніматимуть на Тернопільщині, йшла мова під час зустрічі продюсерської групи кінострічки з головою Тернопільської ОДА Степаном Барною. Власне, фільм «Червоний 2» – це буде передісторією до того, що глядачі вже бачили у першій частині фільму.

Невипадково зйомки картини відбуватимуться на Тернопільщині, адже саме наша область вважається центром зародження національно-визвольного руху та боротьби за вільну та незалежну Державу. Тому історія нашого краю багата не лише подіями, а й цікавими локаціями та багатою природою.


Повернутися
14.11.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.