На Монастирищині на нову школу чекали… понад чверть століття!

Понад 25 років школярі села Горигляди Монастириського району чекали на нову школу. Її почали будувати ще у 1990 році, проте у 1993 році будівництво було припинено.

І ось за останні два роки завдяки реалізації проекту, який співфінансується за кошти Державного фонду регіонального розвитку та місцевого бюджету, учні отримали новенький двоповерховий заклад, розрахований на 180 учнів, із усіма необхідними зручностями.

Наразі там вже завершено всі основні роботи і триває проведення благоустрою та оздоблення новозбудованої будівлі. Щоб звершити ці роботи, із районного бюджету було виділено 645 652 тис. гривень. Таке рішення підтримали на останній сесії Тернопільської облради.

Як розповів голова Монастириської районної ради Володимир Данилюк, і діти, і вчителі закладу, і він особисто дуже задоволений проведеною роботою.

«120 діток у селі Горигляди вже другий навчальний рік мають змогу навчатися у комфортних класах, з новим спортзалом, їдальнею, туалетом у приміщенні, а не на вулиці, як було раніше. Я задоволений, що завдяки спільній праці ми змогли забезпечити учням гідні умови навчання», – прокоментував Володимир Петрович.

Як розповів голова райради, до цього учні навчалися у школі, збудованій ще в 30-х роках минулого століття на місці панської конюшні. Вона не відповідала санітарним нормам і була визнаною аварійною. А після того, як у 2009 році у будівлі обвалися стеля, учні змушені були тулитися у приміщеннях, які непристосовані для навчання. Проте увесь цей час і аж до 2015 року ніяких робіт там не відбулося.

Додамо, що загальна сума проекту із будівництва школи, за даними сайту Мінрегіонів,  складає 15 639,125  тис. гривень. Сума коштів із Державного фонду регіонального розвитку становить 13 684,235 тис. гривень, із місцевого бюджету  -1 954,890 тис. гривень.

 http://www.ternopiltravel.te.ua


Повернутися
14.11.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.