Починається солодке життя?

На Тернопільщині зібрали  майже мільйон тонн цукрових буряків

Цього року в області працюють чотири цукрових заводи – Хоростківський, Козівський, Збаразький та Чортківський. Перероблятимуть вони буряки ще до грудня, адже не всі сільськогосподарські підприємства встигають зібрати урожай.

За інформацією департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації, цукрові буряки в області вже викопані на площі понад 16 тисяч гектарів або 57% до посіяних площ, накопано майже 900 тисяч тонн буряків. А це майже вдвічі більше, ніж торік.

Середня урожайність цукристих становить більше 556 ц/га, що майже на 150 ц/га більше, ніж це було у 2016 році.

Найкраще, повідомляє сайт ТОДА,  справилися з поставленим завданням сільськогосподарські підприємства Борщівського, Тернопільського та Бережанського районів. Вони зібрали понад 80% посіяних площ цукрових буряків. Гірша ситуація у Заліщицькому – (9,2%), Кременецькому – 15,5% та Шумському районах –19,3%.

Сільськогосподарські підприємства Гусятинського та Тернопільського районів з кожного гектара накопали по 600 центнерів цукрових буряків, 590 ц/га – Чортківського району, 562,8 ц/га – Теребовлянського  району. Разом з тим сільгосппідприємствами Бережанського, Підгаєцького та Шумського районів кожен гектар цукрових буряків дає по 450 центнерів.

Загалом, в області очікують виробити 200 тисяч тонн цукру при потребі області 40 тисяч тонн.


Повернутися
14.11.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.