Анекдоти

Дуже товстий працівник свиноферми на всякий випадок носить бейджик iз написом «співробітник».

 * * *

Одеса. Телефонна розмова:

— Привіт, мій поїхав на два тижні! Як тільки звільнишся, відразу ж до мене. Ой, вибачте, я, здається, телефоном помилилася.

— Нічого, таки диктуйте адресу.

 * * *

 «Осінь. Краплі дощу сумно стукали у вікно. Вітер завивав, немов поранений вовк. Здавалося, це саме небо плаче, як мала дитина. У таку погоду так хочеться загорнутися в теплий плед...»

— Петровичу, ви якось не так пишете пояснювальну з приводу запізнення на роботу.

 * * *

— Соня! Навіщо ваш Яша ходить у музичну школу? У нього ж немає слуху!

— Яша ходить туди не слухати, він ходить туди грати.

 * * *

— Наше телебачення можна сміливо вважати гумористичним!

— Чому?

— Наприклад, сміюся до сліз, коли чиновники з зарплатою понад 100 тис. гривень учать людей iз зарплатою 3 тис. грн., що красти не можна!

 * * *

 Професор і декан курять на сходах, повз них пробігає студент, який  спізнився.

Професор:

— Цього студента треба покарати, бо мало того, що я застав його в нічному барі, так він про це ще й моїй дружині розповiв.

 * * *

 ДАІшник зупиняє машину і пильно розглядає права кавказця.

Водій:

— Ти думаєш, що я їх купив?

— А тоді де ви їх узяли?

— Друзі подарували!

 * * *

 Батько проводжає першокласника до школи і каже:

— Якщо будеш добре вчитися, я тобі куплю комп’ютер!

— А якщо погано?

— Тоді куплю фортепіано!

 * * *

 Учитель показує на карті точку і каже:

— Діти, якщо в цьому місці ми будемо свердлити землю наскрізь, куди потрапимо?

Вовочка:

— До божевільнi.

 * * *

Життя вдалося — це коли кількість тих, хто тобі заздрить, хоча б на одного більша, ніж кількість тих, кому заздриш ти

 * * *

Існує багато способів зробити кар’єру, але найнадійніший iз них — народитися в потрібній родині.


Повернутися
01.11.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...