Анекдоти

Дуже товстий працівник свиноферми на всякий випадок носить бейджик iз написом «співробітник».

 * * *

Одеса. Телефонна розмова:

— Привіт, мій поїхав на два тижні! Як тільки звільнишся, відразу ж до мене. Ой, вибачте, я, здається, телефоном помилилася.

— Нічого, таки диктуйте адресу.

 * * *

 «Осінь. Краплі дощу сумно стукали у вікно. Вітер завивав, немов поранений вовк. Здавалося, це саме небо плаче, як мала дитина. У таку погоду так хочеться загорнутися в теплий плед...»

— Петровичу, ви якось не так пишете пояснювальну з приводу запізнення на роботу.

 * * *

— Соня! Навіщо ваш Яша ходить у музичну школу? У нього ж немає слуху!

— Яша ходить туди не слухати, він ходить туди грати.

 * * *

— Наше телебачення можна сміливо вважати гумористичним!

— Чому?

— Наприклад, сміюся до сліз, коли чиновники з зарплатою понад 100 тис. гривень учать людей iз зарплатою 3 тис. грн., що красти не можна!

 * * *

 Професор і декан курять на сходах, повз них пробігає студент, який  спізнився.

Професор:

— Цього студента треба покарати, бо мало того, що я застав його в нічному барі, так він про це ще й моїй дружині розповiв.

 * * *

 ДАІшник зупиняє машину і пильно розглядає права кавказця.

Водій:

— Ти думаєш, що я їх купив?

— А тоді де ви їх узяли?

— Друзі подарували!

 * * *

 Батько проводжає першокласника до школи і каже:

— Якщо будеш добре вчитися, я тобі куплю комп’ютер!

— А якщо погано?

— Тоді куплю фортепіано!

 * * *

 Учитель показує на карті точку і каже:

— Діти, якщо в цьому місці ми будемо свердлити землю наскрізь, куди потрапимо?

Вовочка:

— До божевільнi.

 * * *

Життя вдалося — це коли кількість тих, хто тобі заздрить, хоча б на одного більша, ніж кількість тих, кому заздриш ти

 * * *

Існує багато способів зробити кар’єру, але найнадійніший iз них — народитися в потрібній родині.


Повернутися
01.11.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.