Хочеш схуднути? Жуй!

Сакральне для охочих скинути зайву вагу питання «що б таке з’їсти, аби схуднути», не зовсім точне, запевняють китайські вчені. Як зазначають дослідники з Медичного університету Харбіна, наголос слід робити на слові «як», а не «що». Адже експеримент, проведений на групі добровольців, довів: щоб скинути зайву вагу, треба пережовувати кожен шматок їжі по 40 разів.

Учені вирішили на практиці перевірити тезу про те, що якщо людина довше жує, то не переїдає. Адже у мозку є більше часу для отримання сигналу про те, що шлунок уже наповнений. Це також знижує рівень гормону голоду — греліну. Для того, щоб остаточно підтвердити чи спростувати цю теорію, вчені взяли для експерименту 16 струнких людей і 14 хворих на ожиріння. Для початку науковці перевірили, чи є відмінності в техніці жування між огрядними та худими. Добровольцям видали по пирогу і зняли на відео, як кожен із них жував. Виявилося, що товстуни жували з тією самою швидкістю, що й стрункі, але ковтали їжу швидше.

У наступному експерименті добровольцям знову видали порції пирога. І попросили прожовувати спочатку 15, а потім 40 разів. З’ясувалося, що коли учасники дослідження жували довше, то споживали на 11,9% калорій менше, незалежно від того, були вони огрядними чи стрункими. Крім того, аналізи крові, взяті через 90 хвилин після прийому їжі, засвідчили: у добровольців було знижено рівень гормона голоду, якщо вони жували по 40 разів кожен шматок. Тепер, коли давно відома порада знайшла наукове підтвердження, цілком можливо, що рекомендація прожовувати їжу не менше 40 разів увійде в стандарти лікування ожиріння.


Повернутися
01.11.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.