Хочеш схуднути? Жуй!

Сакральне для охочих скинути зайву вагу питання «що б таке з’їсти, аби схуднути», не зовсім точне, запевняють китайські вчені. Як зазначають дослідники з Медичного університету Харбіна, наголос слід робити на слові «як», а не «що». Адже експеримент, проведений на групі добровольців, довів: щоб скинути зайву вагу, треба пережовувати кожен шматок їжі по 40 разів.

Учені вирішили на практиці перевірити тезу про те, що якщо людина довше жує, то не переїдає. Адже у мозку є більше часу для отримання сигналу про те, що шлунок уже наповнений. Це також знижує рівень гормону голоду — греліну. Для того, щоб остаточно підтвердити чи спростувати цю теорію, вчені взяли для експерименту 16 струнких людей і 14 хворих на ожиріння. Для початку науковці перевірили, чи є відмінності в техніці жування між огрядними та худими. Добровольцям видали по пирогу і зняли на відео, як кожен із них жував. Виявилося, що товстуни жували з тією самою швидкістю, що й стрункі, але ковтали їжу швидше.

У наступному експерименті добровольцям знову видали порції пирога. І попросили прожовувати спочатку 15, а потім 40 разів. З’ясувалося, що коли учасники дослідження жували довше, то споживали на 11,9% калорій менше, незалежно від того, були вони огрядними чи стрункими. Крім того, аналізи крові, взяті через 90 хвилин після прийому їжі, засвідчили: у добровольців було знижено рівень гормона голоду, якщо вони жували по 40 разів кожен шматок. Тепер, коли давно відома порада знайшла наукове підтвердження, цілком можливо, що рекомендація прожовувати їжу не менше 40 разів увійде в стандарти лікування ожиріння.


Повернутися
01.11.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...