Пляшка до пляшки – буде будинок

На Закарпатті звели будинок з 8 тис скляних пляшок

У селі Пилипець(Закарпатська область) звели будинок з 8 тисяч скляних пляшок.

Незвичайну споруду побудував Михайло Гимба разом зі своїми синами за два роки, передає   uzhgorod.net.ua.

Пляшка замінила родині цеглину. Вага скляного будматеріалу виявилась у три рази меншо, а вартість - у шість разів дешевшою.

Крім економії та зручності, у будинку Гимби домінує творчий і креативний підхід: з пляшок виклали кольрові візерунки та орнаменти.

Михайло Гимба збирав скляні пляшки три роки де тільки міг: у магазинах, барах та у сусідів. До збору скляного будматеріалу долучилися майже всі односельчани.

«Робота нелегка: спочатку пляшки рівняють за спеціальним шаблоном, а потім, щоб конструкція не розвалилася використовують напівсухий цементний розчин і кладуть не більше трьох рядів за добу, - Цегла воду забирає, а скло ні – тому, щоб стіна не розлізлася, потрібно класти три ряди».

Будинок з різнокольоровими скляними стінами має компактний гараж, а цього літа родина Гимби ще й побудувала паркан зі скляних пляшок.

Пляшкова споруда доводить, що відходи можна використовувати як дешевий будматеріал. 


Повернутися
01.11.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.