Із картини — в мурал

«Берегиня» бережанського художника Олега Шупляка — на стіні будинку в Южноукраїнську

Картина знаного бережанського художника Олега Шупляка перетвориться на… стінопис: нині Южноукраїнську, що на Миколаївщині, завершується художній розпис стіни будинку, який прикрашатиме робота нашого земляка.

— «Берегиня»  — мабуть, найбільш часто «трансльована» моя робота,  — розповідає пан Олег.  — Її відтворюють по-всякому:  і на листівках зображують, і вишивають, і навіть торти прикрашають… Проте коли до мене звернулася представник управління культури міста Южноукраїнськ і попросила дозволу, аби саме мій малюнок, перетворившись на мурал, прикрасив фасад багатоповерхівки в місті, я, зізнаюся, був дещо подивований… Але, звичайно ж, нічого не мав проти. Більше того, навіть  допоміг відповідним чином адаптувати роботу, адже вона першопочатково не була задумана як монументальний твір.  «Берегиня» — робота із серії «Двовзорів», тобто, «багатошарових» картин із подвійним змістом-«дном». Тому дуже важливо її правильно  відтворити, аби і візуальна, і змістова складові гармоніювали… Особливо приємно те, що картину, у якій «зашифровано» наші первинні українські коди, хочуть бачити у місті східної України. Це велика відповідальність і я щиро вболіваю, аби творцям муралу – групі місцевих художників — усе вдалося. Цікаво буде побачити готовий результат. Наскільки мене інформують творці проекту, скидаючи щодня нові «фотозвіти», зображення уже майже повністю нанесене, залишилися останні штрихи. Таким чином, тернопільська «Берегиня» (до слова, оригінал картини — в Тернополі, його придбав для свого етно-музею «Спадок» знаний меценат та поціновував мистецтва Тарас Демкура), оберігатиме мешканців Южноукраїнська…


Повернутися
01.11.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.