В Україні стрімко зростає інтерес до козівництва

Останніми роками заявляють про себе все нові великі ферми, пропагуючи здорове харчування на основі козячого молока. Особливо зріс попит на якісні сири.

  За словами голови Громадської спілки «Вівчарство та козівництво України» Мар’яна Троцького, нині у козівництво інвестують навіть люди, які раніше до сільського господарства не мали ніякого відношення. При цьому збільшується кількість ферм — племінних репродукторів.

 Їх поки що лише п’ять, але три зареєстровано цього року: ФГ «Англо-Нубійські кози», СК «Добриня», ФГ «Козиний двір». Ще є спеціалізовані фермерські господарства «Тетяна 2011» та «Золота коза», які зареєстрували по дві породи.

 І якщо раніше на слуху була тільки зааненська порода, то зараз з’явилися ще й англо-нубійська та альпійська. На сьогодні більшість племрепродукторів розрахована на внутрішній ринок. А ті, які тільки відкрилися, поки що не продають кіз іншим фермерам, а лише розширюють власні потужності.

 Проте, як зазначають експерти та власники ферм, попит на молодняк перевищує пропозицію.

 Наприклад, у ферми «Бабині кози» попит настільки великий, що вони не можуть його задовольнити.

 Є попит на великі партії поголів’я — від 50 до 1000 голів, але замовлення на триста і більше голів жоден вітчизняний племрепродуктор поки що не зможе виконати.

 Утiм вищезгадане господарство цього року відправило партію молодняка до Вірменії. А отже, Україна стає цікавою на території СНД у цьому сегменті. Але, за словами Володимира Фичака, директора ПП «Генетика і Селекція», в Україні не зареєстрована галузь козівництва.

 «Жодної нормативної бази не затверджено по бонітуванню кіз, нема стандартів по молоку, по породах, навіть племінного свідоцтва нема розробленого та затвер­дженого державою на козу чи цапа», — говорить він.

 За інформацією Аgravery, в Україні існує контрабанда тварин. Їх завозять через кордон iз Польщею або в Рені. Тому важко сказати, яким чином тварина потрапила в Україну.

 «Зважаючи на те, яких тварин імпортують в країну, не можна сказати, що галузі нема, але важливо не тільки не втратити імпортовану готову  селекцію, а й українське районоване поголів’я тварин», — зауважує власниця господарства «Камандхєну Англо-Нубійські кози» Марина Алексєєва.

 За словами заступника голови правління в ГС «Вівчарство та козівництво України» Наталії Якименко, в Україні є господарства, що мають статус племрепродуктора та ведуть племінну справу згідно з чинним положенням «Про державний реєстр суб’єктів племінної справи у тваринництві».

 Але, оскільки система пострадянського типу ведення племсправи для козівництва суттєво відрізняються від світової практики, це унеможливлює визнання народжених племінних тварин навіть від офіційно завезених iз-за кордону.

 Цього року Асоціація племінних кіз запустила облік племінних і товарних кіз України, над яким працювала два роки.

 Він потрібний, аби відтворити гарне поголів’я з того, яке має будь-яка козяча ферма. Якщо тварина з гарними показниками, то треба зберегти її потомство та професійно підбирати пару, щоб продуктивніше потомство отримати.

 Існують труднощі і з експертною суддівською оцінкою тварин. Адже бонітування — лише частина повноцінної суддівсько-експертної оцінки тварини, яка є базовою для подальшої роботи, хоч і його слід проводити щодо кожної тварини.

 За словами Наталії Якименко, Асоціація «Вівчарство та козівництво України» зараз домовилась про співпрацю із школою бонітування, що розташована в Асканії-Нова i яка буде навчати фахівців, ветеринарів та зоотехніків, від їхньої спілки.


Повернутися
22.10.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…