В Україні стрімко зростає інтерес до козівництва

Останніми роками заявляють про себе все нові великі ферми, пропагуючи здорове харчування на основі козячого молока. Особливо зріс попит на якісні сири.

  За словами голови Громадської спілки «Вівчарство та козівництво України» Мар’яна Троцького, нині у козівництво інвестують навіть люди, які раніше до сільського господарства не мали ніякого відношення. При цьому збільшується кількість ферм — племінних репродукторів.

 Їх поки що лише п’ять, але три зареєстровано цього року: ФГ «Англо-Нубійські кози», СК «Добриня», ФГ «Козиний двір». Ще є спеціалізовані фермерські господарства «Тетяна 2011» та «Золота коза», які зареєстрували по дві породи.

 І якщо раніше на слуху була тільки зааненська порода, то зараз з’явилися ще й англо-нубійська та альпійська. На сьогодні більшість племрепродукторів розрахована на внутрішній ринок. А ті, які тільки відкрилися, поки що не продають кіз іншим фермерам, а лише розширюють власні потужності.

 Проте, як зазначають експерти та власники ферм, попит на молодняк перевищує пропозицію.

 Наприклад, у ферми «Бабині кози» попит настільки великий, що вони не можуть його задовольнити.

 Є попит на великі партії поголів’я — від 50 до 1000 голів, але замовлення на триста і більше голів жоден вітчизняний племрепродуктор поки що не зможе виконати.

 Утiм вищезгадане господарство цього року відправило партію молодняка до Вірменії. А отже, Україна стає цікавою на території СНД у цьому сегменті. Але, за словами Володимира Фичака, директора ПП «Генетика і Селекція», в Україні не зареєстрована галузь козівництва.

 «Жодної нормативної бази не затверджено по бонітуванню кіз, нема стандартів по молоку, по породах, навіть племінного свідоцтва нема розробленого та затвер­дженого державою на козу чи цапа», — говорить він.

 За інформацією Аgravery, в Україні існує контрабанда тварин. Їх завозять через кордон iз Польщею або в Рені. Тому важко сказати, яким чином тварина потрапила в Україну.

 «Зважаючи на те, яких тварин імпортують в країну, не можна сказати, що галузі нема, але важливо не тільки не втратити імпортовану готову  селекцію, а й українське районоване поголів’я тварин», — зауважує власниця господарства «Камандхєну Англо-Нубійські кози» Марина Алексєєва.

 За словами заступника голови правління в ГС «Вівчарство та козівництво України» Наталії Якименко, в Україні є господарства, що мають статус племрепродуктора та ведуть племінну справу згідно з чинним положенням «Про державний реєстр суб’єктів племінної справи у тваринництві».

 Але, оскільки система пострадянського типу ведення племсправи для козівництва суттєво відрізняються від світової практики, це унеможливлює визнання народжених племінних тварин навіть від офіційно завезених iз-за кордону.

 Цього року Асоціація племінних кіз запустила облік племінних і товарних кіз України, над яким працювала два роки.

 Він потрібний, аби відтворити гарне поголів’я з того, яке має будь-яка козяча ферма. Якщо тварина з гарними показниками, то треба зберегти її потомство та професійно підбирати пару, щоб продуктивніше потомство отримати.

 Існують труднощі і з експертною суддівською оцінкою тварин. Адже бонітування — лише частина повноцінної суддівсько-експертної оцінки тварини, яка є базовою для подальшої роботи, хоч і його слід проводити щодо кожної тварини.

 За словами Наталії Якименко, Асоціація «Вівчарство та козівництво України» зараз домовилась про співпрацю із школою бонітування, що розташована в Асканії-Нова i яка буде навчати фахівців, ветеринарів та зоотехніків, від їхньої спілки.


Повернутися
22.10.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.