Анекдоти

Отримавши перерахунок електроенергії за три місяці, професор математики передав його як завдання своїм аспірантам.

 * * *

Чоловік — дружині:

— Чого ти плачеш? Адже я їду не на десять років, а лише на місяць.

— Знаю я тебе! Кажеш на мі­сяць, а повернешся через три дні.

 * * *

 — Любий, привіт, чим займаєшся?

— Лежу в ліжку i засинаю.

— А я сиджу в барі за твоєю спиною, дивлюся, як ти крутишся i не можеш заснути.

 * * *

 Цікаво, що варто тільки звичайній людині потрапити до лікаря, як у неї відразу знаходять iз десяток захворювань і починають лікувати. А якщо до лікаря потрапляє юнак призовного віку, він стає здоровим і придатним.

 * * *

 Чоловiк довго не був удома, приїхав, стукає у двері кісточками пальців — ніхто не відчиняє. Він стукає кулаком — все одно не відчиняють. Він ногою — без результату. Тут сусідка висовується з-за дверей і каже:

— А ти рогами постукай!

**

— Ви щасливі у своєму сімейному житті?
— Ми так міцно кохаємо одне одного, що вже тричi відкладали розлучення!

**

У книжковому магазині чоловік крутить у руках книжку «Зроби сам», потім приречено кладе на місце і звертається до продавчинi:

— Скажіть, а у вас часом не знайдеться книжка «Зроби, дружина»?

 * * *

 Материнське напуття перед весіллям:

— Донечко, хочу дати тобі добру пораду: ніколи не сперечайся з чоловіком. Відразу плач.

 * * *

 — Фімо, і де ти познайомився з такою дівчиною?

— На Дерибасівській, під ліхтарем!

— І що, ліхтар тоді не працював?

 * * *

 — Коли йде якась гарненька жінка, ти на неї так дивишся, ніби забув, що одружений!

— Навпаки. Тільки тоді я про це й згадую!

**

У хірурга.
— Сестра, що в нас сьогодні?
— Два легких випадки: автокатастрофа і виробнича травма. І один важкий — чоловік, який відмовився мити посуд.

**

Дружина запитує у чоловіка-військового:

— Чому ти зi мною одружився?

— Ти так стріляла очима, що я був змушений придушити цю вогневу точку!

 * * *

 — Рабиновичу! Ви ухилилися від сплати податків так, як у суді розповідав прокурор?

— Зовсім нi, але його схема дуже заслуговує на увагу.

 * * *

 Під час іспиту викладач запитує студента:

— Чи знаєте ви, що таке іспит?

— Це розмова двох розумних людей про предмет.

— А якщо один iз них дурень?

— Значить, другий не отримає стипендію.

 * * *

 У розпал сімейної баталії дружина кричить чоловікові:

— Краще б я вийшла заміж за самого диявола!

Чоловік спокійно зауважив:

— Шлюби між близькими родичами заборонені!


Повернутися
13.10.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...