Не закривайте життя у «ящик»

Американські вчені з’ясували, що багатогодинний щоденний перегляд телевізійних «мильних опер» значно збільшує ймовірність розвитку депресії у літніх людей. Усього за три години щоденного перегляду серіалів цей ризик підвищується на 13%. Як інформує «Медпортал», участь у дослідженнях медичного центру при Гарвардському університеті в Бостоні взяли 50 тисяч американок, які протягом 10 років відповідали на запитання анкети про спосіб життя та стан здоров’я. Після обробки даних, зібраних під час багаторічного дослідження, науковці виявили багато цікавих фактів. Наприклад, з’ясувалося, що в літніх людей, які не менш ніж півтори години на день гуляють на вулиці або виконують будь–які помірні фізичні вправи (бодай прибирають у квартирі чи роблять зарядку), ризик розвитку депресії зменшується на 20%. А в тих пенсіонерок, які годинами просиджують перед телеекраном, навпаки, збільшуються «шанси» перевести поганий настрій та апатію в категорію хронічних станів.

Як зауважують німецькі дослідники, такий вплив на психіку людини за допомогою простої схеми не поясниш. Адже одні люди можуть спокійно переглядати телепрограми по дві–три години на день — і нічого страшного не стається. Навпаки, на декого бубніння з телевізора діє як заспокійливий засіб. Після високоінтелектуальної, напруженої, відповідальної роботи мозок починає «закипати», і йому треба дати розрядку, відпочинок від «серйозних» думок. У цьому разі чим тупіший серіал або телешоу, тим краще — логіка при перегляді такої програми відключається, людина відпочиває. У цьому випадку залежності від «зомбоскрині», а отже, й шкоди для здоров’я немає.

Інша річ, коли людина так звикає до перегляду серіалів, що регулярне просиджування перед телевізором стає для неї чимось на кшталт сигарети для курця. Такий «пацієнт» намагається розбавити своє сіре, нецікаве, сповнене проблем і розчарувань життя тими пристрастями, які вирують на екрані. Серіальні емоції стають для глядачів, які намагаються втекти від буденності, тимчасовою «цукеркою», сурогатом, після якої залишається глибинна невдоволеність реальною дійсністю. А це, як зазначають психологи, згодом може призвести до депресії. Особливо якщо йдеться про стареньких дідусів та бабусь, про яких ніхто не піклується, тож вони відчувають себе непотрібними й покинутими.

Натомість у тих пенсіонерів, які вовтузяться з онуками, мають хобі, виходять на прогулянки з собакою, регулярно зустрічаються з родичами чи друзями, просто немає потреби емоційно «жити» в телевізорі — у них і без того життя вирує. Тож річ не в тім, що телевізор «поганий», кажуть дослідники. Головне — як людина сприймає телепрограми і чи має від них залежність.

 МАЙТЕ НА УВАЗІ!

Як інформує Всесвітня організація охорони здоров’я, депресія — це не просто поганий настрій. Бути «кислим» і невдоволеним може кожен — залежно від того, що відбувається на роботі, в сім’ї, яка погода надворі тощо. Про депресію можна говорити в тому разі, якщо в людини спостерігаються такі симптоми:

— труднощі з концентрацією уваги, запам’ятовуванням деталей, ухваленням рішень;

— стомлюваність і слабкість;

— почуття провини, нікчемності, безпорадності;

— відчуття безвиході, песимізм;

— порушення сну, безсоння вранці або надмірна сонливість упродовж дня;

— дратівливість, неспокійний стан;

— втрата інтересу до занять чи хобі, які раніше приносили задоволення (зокрема й до сексу);

— постійні болі, головні болі, судоми або проблеми з травленням, які не минають навіть після вживання ліків;

— постійний смуток, тривога, порожнеча в душі;

— думки про самогубство і спроби самогубства.

Якщо в людини спостерігаються такі симптоми, їй варто звернутися до психолога, щоб отримати фахову допомогу.


Повернутися
13.10.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...