Не закривайте життя у «ящик»

Американські вчені з’ясували, що багатогодинний щоденний перегляд телевізійних «мильних опер» значно збільшує ймовірність розвитку депресії у літніх людей. Усього за три години щоденного перегляду серіалів цей ризик підвищується на 13%. Як інформує «Медпортал», участь у дослідженнях медичного центру при Гарвардському університеті в Бостоні взяли 50 тисяч американок, які протягом 10 років відповідали на запитання анкети про спосіб життя та стан здоров’я. Після обробки даних, зібраних під час багаторічного дослідження, науковці виявили багато цікавих фактів. Наприклад, з’ясувалося, що в літніх людей, які не менш ніж півтори години на день гуляють на вулиці або виконують будь–які помірні фізичні вправи (бодай прибирають у квартирі чи роблять зарядку), ризик розвитку депресії зменшується на 20%. А в тих пенсіонерок, які годинами просиджують перед телеекраном, навпаки, збільшуються «шанси» перевести поганий настрій та апатію в категорію хронічних станів.

Як зауважують німецькі дослідники, такий вплив на психіку людини за допомогою простої схеми не поясниш. Адже одні люди можуть спокійно переглядати телепрограми по дві–три години на день — і нічого страшного не стається. Навпаки, на декого бубніння з телевізора діє як заспокійливий засіб. Після високоінтелектуальної, напруженої, відповідальної роботи мозок починає «закипати», і йому треба дати розрядку, відпочинок від «серйозних» думок. У цьому разі чим тупіший серіал або телешоу, тим краще — логіка при перегляді такої програми відключається, людина відпочиває. У цьому випадку залежності від «зомбоскрині», а отже, й шкоди для здоров’я немає.

Інша річ, коли людина так звикає до перегляду серіалів, що регулярне просиджування перед телевізором стає для неї чимось на кшталт сигарети для курця. Такий «пацієнт» намагається розбавити своє сіре, нецікаве, сповнене проблем і розчарувань життя тими пристрастями, які вирують на екрані. Серіальні емоції стають для глядачів, які намагаються втекти від буденності, тимчасовою «цукеркою», сурогатом, після якої залишається глибинна невдоволеність реальною дійсністю. А це, як зазначають психологи, згодом може призвести до депресії. Особливо якщо йдеться про стареньких дідусів та бабусь, про яких ніхто не піклується, тож вони відчувають себе непотрібними й покинутими.

Натомість у тих пенсіонерів, які вовтузяться з онуками, мають хобі, виходять на прогулянки з собакою, регулярно зустрічаються з родичами чи друзями, просто немає потреби емоційно «жити» в телевізорі — у них і без того життя вирує. Тож річ не в тім, що телевізор «поганий», кажуть дослідники. Головне — як людина сприймає телепрограми і чи має від них залежність.

 МАЙТЕ НА УВАЗІ!

Як інформує Всесвітня організація охорони здоров’я, депресія — це не просто поганий настрій. Бути «кислим» і невдоволеним може кожен — залежно від того, що відбувається на роботі, в сім’ї, яка погода надворі тощо. Про депресію можна говорити в тому разі, якщо в людини спостерігаються такі симптоми:

— труднощі з концентрацією уваги, запам’ятовуванням деталей, ухваленням рішень;

— стомлюваність і слабкість;

— почуття провини, нікчемності, безпорадності;

— відчуття безвиході, песимізм;

— порушення сну, безсоння вранці або надмірна сонливість упродовж дня;

— дратівливість, неспокійний стан;

— втрата інтересу до занять чи хобі, які раніше приносили задоволення (зокрема й до сексу);

— постійні болі, головні болі, судоми або проблеми з травленням, які не минають навіть після вживання ліків;

— постійний смуток, тривога, порожнеча в душі;

— думки про самогубство і спроби самогубства.

Якщо в людини спостерігаються такі симптоми, їй варто звернутися до психолога, щоб отримати фахову допомогу.


Повернутися
13.10.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…