«Мізки» - на вихід!

Українська молодь виїжджає за кордон

Понад 80% студентів західних областей хочуть виїхати «за бугор» після закінчення вишів. Лише 2,4% з них хочуть повернутися в Україну…

Вулиці українських міст, особливо на заході країни, рясніють оголошеннями із запрошеннями на роботу за кордоном. І розміщують їх не лише на дошках оголошень. На вулицях можна побачити і автівки з такими пропозиціями. І то пропонують роботу не тільки на банальному збиранні врожаю, а й для випускників технічних вузів, за спеціальністю. Кличуть не тільки у Польщу, з якою в нас традиційно тісні контакти, а й у Західну Європу, США, Канаду. Готові допомогти в оформленні віз, грін-карт, запрошень від роботодавців. Така “двіжуха” стала особливо помітною після набуття Україною безвізового режиму. Як і передбачали експерти, українці “ломанулися” за кордон…

Динаміку міграційних настроїв українців взялися досліджувати соціологи. За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, 54% опитаних молодих людей (18−35 років) мають бажання переїхати на постійне місце проживання за кордон (серед старшого покоління таких лише 19%, але це й зрозуміло). Загалом серед усіх опитаних 35% хотіли б поїхати на ПМП за кордон, 61% респондентів не мають такого бажання, 4% – не визначилися із відповіддю. Порівняно із минулим роком кількість тих, хто хотів би змінити місце проживання на іншу країну, дещо зросла (з 30% до 35%). Найбільше тих, хто бажав би змінити місце проживання, серед мешканців заходу України (41%). На півдні таких 34%, у центрі – 33%, на сході – 33%. Найчастіше серед причин, які спонукають респондентів думати про еміграцію, називали надію отримати кращі умови для життя (64%). Бажання забезпечити краще майбутнє для дітей зазначали 34%, відсутність гідної роботи в Україні – 23%, бажання отримати кращу освіту – 12%. Менш ніж 10% вказали причинами відсутність безпеки в Україні, можливість отримати  краще медобслуговування, кращі умови ведення бізнесу, бажання самореалізації, сімейні обставини.

44% опитаних виявили бажання працювати або отримати роботу за кордоном. Основна мотивація — вищий рівень зарплати в інших країнах (72%). Найчастіше респонденти хочуть поїхати на роботу до Німеччини (37%). Далі у рейтингу потенційних роботодавців йдуть  Польща (26%), США – 22%, Канада – 21%, Чехія – 16%, Італія – 15%, Велика Британія – 14%, Франція або Швеція – по 12%, Ізраїль – 11%, Іспанія – 9%, Нідерланди – 7%, Росія – 6%. Німеччину, США, Чехію та Велику Британію, як бажані країни для роботи, найчастіше  обирали мешканці заходу, Росію – опитані на сході.

Водночас 80% опитаних вважають, що безвізовий режим з ЄС призведе до збільшення виїзду з України працездатного населення. Власне цю тенденцію ми вже почали відчувати “на власній шкурі”…

“На останньому Економічному форумі у Криниці Національний банк Польщі у співпраці з Варшавським університетом оприлюднили результати своїх досліджень, які свідчать, що потоки з України зростають з року в рік, — розповіла журналісту “ВЗ” директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» Ірина Ключковська. -  Якщо йдеться про студентів, які виїхали на навчання до Польщі, то планують остаточно повернутися в Україну лише 2,4%. Це сумно. 36,6% респондентів хочуть залишитися у Польщі назавжди. 32,5% їздять туди, щоб підзаробити. А ще 22% студентів хочуть змінити Польщу на інші країни (тобто фактично йдуть шляхами тих поляків, які виїжджають із Польщі далі на захід, де їм пропонують вищі зарплати, кращі місця, а  вивільнені ними ніші заповнюють молоді українці). І це лише одна країна, лише Польща, хоча ці тенденції ми спостерігаємо для інших країн”.

“У питаннях міграції Україна не є унікальною, — веде далі Ірина Ключковська. — Зараз у світі,  за різними оцінками, в тому числі оцінками ООН, мігрує приблизно 260 мільйонів людей. Ми вписуємося у загальні міграційні тенденції, які характеризують наш глобальний світ. На жаль, Україна належить до країн-донорів, які постачають інтелектуальний людський демографічний капітал за кордон. Ситуація може виправитися лише за однієї умови — коли стабілізується політичне й економічне  життя в Україні, люди побачать реальні можливості економічного зростання, коли буде мотивація для людей, зокрема й молодих, залишитися в Україні. Коли після закінчення вишів молоді люди побачать реальну можливість для працевлаштування, кар’єрного зростання, гідної зарплати. Зараз Україна втрачає потужний людський капітал. Це серйозна загроза для національної безпеки України. Звідси «вимивається» найактивніша частина населення, люди репродуктивного віку, люди активні, відважні, здатні відповідати на виклики життя. Слабкий за кордон не поїде. Часто наші люди їдуть «у нікуди»…

 Науковець наголошує, що зараз в Україні зростає тенденція  до відтоку саме молодих людей. Вони здобули вищу освіту в Україні і хочуть виїхати. Спеціалісти Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою прогнозували ці тенденції ще кілька років тому. Тоді різні дослідники називали різні цифри: від  4,5  до 7 мільйонів українців за часи незалежності України виїхали за кордон.

«Зараз найбільше наші люди виїжджають у Польщу, — каже Ірина Ключковська. — Зокрема, студенти виїжджають з України в Польщу, можна сказати, у геометричній прогресії. Якщо ще кілька років тому ми констатували, що виїхало 14 тисяч, то потім було 30 тисяч, потім 40, а зараз вже говорять про 60 тисяч тільки українського студентства. Більше того, спостерігаємо ще одну тривожну тенденцію: виїжджають не тільки студенти, а й школярі. Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою провів кілька досліджень. Перше було у 2014 році, коли ми вивчали  міграційні настрої студентів. Ми обстежили студентів Львова  і Львівщини, фактично охопили усі провідні університети Львова. Цифри, які ми отримали, були дуже сумні: понад 80% наших студентів декларували намір виїхати за кордон після закінчення інститутів. Найсвіжіше наше дослідження: вивчення міграційних настроїв у зв’язку із візовою лібералізацією України. Що наших молодих людей «виштовхує» за кордон? Майже половина студентів сказали, що низькі зарплати. Безробіття — майже 40%, неможливість професійної реалізації — 34%, зростання цін і тарифів — майже 30%, хабарництво і корупція — 28%. Що стримує студентів від виїзду з України? Родина — 78,1%. Надія на краще майбутнє — 33%, почуття патріотизму — 30,9%. Небажання почуватися людиною другого сорту — 20%».

Щодо тих студентів, які вже вирішили їхати, то Україна, як демократична країна, звісно, не може нікому це заборонити, тут добрим прикладом співпраці з мігрантами є Китай, Ірландія, Філіппіни. Ці країни у різні часи  втрачали багато своїх людей. Китай, наприклад, усвідомлюючи, що ці молоді люди не повернуться назад, навпаки, стимулював їх до виїзду, розуміючи, що потім це все повернеться в іншій формі: інтелектуальній, у  новітніх технологіях, спільних підприємствах тощо. Тому Україні у цьому питанні треба не “винаходити велосипед”, а вивчати закордонний досвід і впроваджувати його відповідно до наших реалій.

 “Оскільки ми не можемо закрити кордони, повинні навчитися використовувати той величезний потенціал наших людей, який вже формується за кордоном, для розвитку нашої країни, — каже Ірина Ключковська. — Шляхів дуже багато. Ми можемо цих молодих людей, як сформованих фахівців, запрошувати експертами, консультантами бізнесу, викладачами у виші, для розробки спільних технологій. Треба напрацювати окрему програму залучення інтелектуального потенціалу наших фахівців в Україні. Міграцію, зокрема молоді, ми повинні сприйняти як факт. Але навчитися з тим фактом  давати собі раду”.

Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua


Повернутися
13.10.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...