Лікування… казкою

Тернопільські студенти-волонтери рзмалювали стіни дитячої поліклініки

Стіни Тернопільської  міської дитячої поліклініки, що на вул.  Федьковича,  «ожили» — їх прикрасили яскраві малюнки, на яких зображені казкові герої.  Картини намалювали тернопільські студенти-волонтери, учасники  «Клуб соціальних ініціатив та волонтерства ТНПУ ім.В.Гнатюка» у рамках арт-проекту "Подаруй дитині посмішку". 

— Як проект назвете, так… так, власне, і станеться: нині у поліклініці усміхаються усі маленькі пацієнти,  — розповідає керівник клубу, викладач кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи Ольга Володимирівна Водяна. — Власне, це і було головною метою нашої акції: щасливі дитячі оченята та усмішки на обличчях маленьких відвідувачів. Усе заради того, щоб порадувати малюків та полегшити  їх перебування в медзакладі. Тим більше, що стіна, яку розмальовували наші волонтери, біля кабінету ортопеда, куди часто звертаються дітки з різними травмами. А так дня них очікування своєї черги стало трішки менш болючим і куди більш цікавим… Спостерігати за яскравими емоціями дітей для нас є найбільшою винагородою.

На розписування стін наші волонтери — студенти ТНПУ та інших вузів —витратили загалом  близько п’яти днів: малювали ж бо у вільний від навчання час.   Допомагав їм у цій справі і професійний митець — художник Тернопільського  театру актора і ляльки Михайло Копчак.  А найбільше тішилися, спостерігаючи процес творення казки, звичайно ж, діти — навіть ідеї свої подавали, хто що хотів би бачити… Звичайно, таку ініціативу хочеться поширити і на інші медзаклади Тернополя, особливо дитячі, а також на дитбудинок «Малятко», який наші волонтери відвідують щотижня… Якби знайшлися небайдужі меценати, котрі допоможуть із закупівлею фарби,   можна втілити в життя ще й ці ініціативи…

 


Повернутися
13.10.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.