ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №131

У психологів існує термін: «провина тих, хто вижив». Існують, вочевидь, і цілі трактати про те, як її позбутися. Але хто б написав ще бодай кілька речень про те, як нам, нинішнім, її… набути?

 Покоління тих, хто нині живе в Україні — покоління, що втратило провину.  Провину, котра живе десь поміж пам’яттю та історією. «Нам про Крути не забути», — завчено повторюємо ми і… забуваємо, тільки-но минає 29 січня.  «Не забудемо подвиг Небесної Сотні», - зі сльозами на очах повторюємо ми 20 лютого. Двадцять першого у нас уже інші клопоти… Ми не хочемо знати про те, якими були ці хлопці (і ті, що гинули за Україну сотню років тому, і ті, що гинуть сьогодні). Боїмося знати про них більше, ніж було потрібно для уроку історії чи ніж почули у випуску новин (у яку мізерну кількість слів можна вмістити неохопне людське життя?!): боїмося, що їх обличчя назавжди вріжуться нам у серце, і вріжуться так, що роздиратимуть зсередини…

Підручники нас учили, що з історії, хоч якої болісної, не можна вирвати ані сторінки, що вона пам’ятає все і всіх. Життя нам показало, що історія пам’ятає таки не все, і що історії людей перетворюються на порядкові номери, а самі вони — на купу кісток у нас під ногами. Інколи-буквально. «Панове, всі ми ходим по мерцях, як по мостах», —  співав колись популярний рок-гурт.

 Днями стало відомо, що у Чорткові врешті за довгі роки пошуків вдалось віднайти місце вічного спочинку понад півсотні українських патріотів, розстріляних німецькими окупантами. Це місце було буквально за триста метрів від автодороги, котрою щодня проїжджали сотні машин… За часів радянського окупанта про   злочин окупанта німецького воліли не згадувати: розстріляли «не тих» героїв. Не червоних партизан, а членів  ОУН, тому й про те, щоб відшукати місце їх захоронення, навіть не йшлося. Цим уже за незалежної України зайнялися небайдужі ентузіасти. Серед знайдених артефактів, крім великої кількості німецьких патронів, —  особисті речі розстріляних, натільні медальйони,  молитовник … Чи встигли вони перед смертю помолитися, востаннє  поцілувати образ на медальйоні?.. 

 Надалі, кажуть місцеві краєзнавці, буде довга експертиза, яка включатиме ексгумацію кісток задля встановлення і підтвердження кожної особи із розстріляного списку. Бо все-таки важлива історія кожного. Навіть якщо це не буквально твоя історія. Якщо вам, звичайно, здається, що історії бувають не своїми.

І знаєте, чому я хочу, щоб нам усім боліла пам'ять? Бо біль пам’яті – це біль досвіду. А досвід  допоможе нам зробити так, щоб це більше ніколи не повторювалося.


Повернутися
10.10.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…