ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №130

Відкриття так званих стовбурових клітин свого часу спричинило цілу революцію у медицині. Що нам варто знати про них? Те, що вони можуть ділитися і відновлювати себе протягом тривалого часу, є неспеціалізованим та можуть перетворюватися в спеціалізовані типи клітин. Говорячи простіше, якщо ці стовбурові клітини не чіпати, то вони можуть існувати, змінюючи одне покоління таким самим іншим поколінням, і при цьому абсолютно не змінюючись. Це може тривати і тривати. Але якщо їх помістити в середовище уже сформованих, диференційованих клітин, вони стануть такі ж, як і ті, що їх оточують…  Стовбурові клітини мають чудову можливість розвиватися в різні типи клітин організму. До чого це, запитаєте, я веду? До того, що саме це узагальнене знання варто спроектувати на наших із вами земляків. Це вони, непізнані, недиференційовані, невідомі один одному, проживають бік о бік покоління за поколінням, думаючи при цьому - що ж можу зробити я, маленька, непомітна, невизначена клітинка, допоки сильний стрес чи раптова хвороба усього організму не відкриє у них «другого дихання»… Нещодавно прочитав історію про те, як у Польщі нашого земляка, якого зловили на графіті-хуліганстві, прикували ланцюгом до колеса розмальованого ним трамвая і змусили його відмивати свій «шедевр»… Зайве й запитувати, чи виникне у нього ще бажання несанкціоновано «поекспериментувати» із балончиком із фарбою… Якщо стовбурові клітини помістити в середовище уже сформованих, диференційованих клітин, вони стануть такі ж, як і ті, що їх оточують…

Наша Батьківщина хворіє уже не перший рік. І те, що ми називаємо народженням нового, громадянського суспільства, мовою медицини можна було б охарактеризувати як переродження «ніяких» стовбурових клітин на ті, що наразі найпотрібніші  організму, аби видужати і далі повноцінно  функціонувати. Їм потрібно банально мало: щоб довкола був «приклад». Щоб ми самі стали такими, якими хочемо бачити усіх інших…


Повернутися
29.09.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.