ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №130

Відкриття так званих стовбурових клітин свого часу спричинило цілу революцію у медицині. Що нам варто знати про них? Те, що вони можуть ділитися і відновлювати себе протягом тривалого часу, є неспеціалізованим та можуть перетворюватися в спеціалізовані типи клітин. Говорячи простіше, якщо ці стовбурові клітини не чіпати, то вони можуть існувати, змінюючи одне покоління таким самим іншим поколінням, і при цьому абсолютно не змінюючись. Це може тривати і тривати. Але якщо їх помістити в середовище уже сформованих, диференційованих клітин, вони стануть такі ж, як і ті, що їх оточують…  Стовбурові клітини мають чудову можливість розвиватися в різні типи клітин організму. До чого це, запитаєте, я веду? До того, що саме це узагальнене знання варто спроектувати на наших із вами земляків. Це вони, непізнані, недиференційовані, невідомі один одному, проживають бік о бік покоління за поколінням, думаючи при цьому - що ж можу зробити я, маленька, непомітна, невизначена клітинка, допоки сильний стрес чи раптова хвороба усього організму не відкриє у них «другого дихання»… Нещодавно прочитав історію про те, як у Польщі нашого земляка, якого зловили на графіті-хуліганстві, прикували ланцюгом до колеса розмальованого ним трамвая і змусили його відмивати свій «шедевр»… Зайве й запитувати, чи виникне у нього ще бажання несанкціоновано «поекспериментувати» із балончиком із фарбою… Якщо стовбурові клітини помістити в середовище уже сформованих, диференційованих клітин, вони стануть такі ж, як і ті, що їх оточують…

Наша Батьківщина хворіє уже не перший рік. І те, що ми називаємо народженням нового, громадянського суспільства, мовою медицини можна було б охарактеризувати як переродження «ніяких» стовбурових клітин на ті, що наразі найпотрібніші  організму, аби видужати і далі повноцінно  функціонувати. Їм потрібно банально мало: щоб довкола був «приклад». Щоб ми самі стали такими, якими хочемо бачити усіх інших…


Повернутися
29.09.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

У психологів існує термін: «провина тих, хто вижив». Існують, вочевидь, і цілі трактати про те, як її позбутися. Але хто б написав ще бодай кілька речень про те, як нам, нинішнім, її… набути?

 Покоління тих, хто нині живе в Україні — покоління, що втратило провину.  Провину, котра живе десь поміж пам’яттю та історією. «Нам про Крути не забути», — завчено повторюємо ми і… забуваємо, тільки-но минає 29 січня.  «Не забудемо подвиг Небесної Сотні», - зі сльозами на очах повторюємо ми 20 лютого. Двадцять першого у нас уже інші клопоти… Ми не хочемо знати про те, якими були ці хлопці (і ті, що гинули за Україну сотню років тому, і ті, що гинуть сьогодні). Боїмося знати про них більше, ніж було потрібно для уроку історії чи ніж почули у випуску новин (у яку мізерну кількість слів можна вмістити неохопне людське життя?!): боїмося, що їх обличчя назавжди вріжуться нам у серце, і вріжуться так, що роздиратимуть зсередини…

Підручники нас учили, що з історії, хоч якої болісної, не можна вирвати ані сторінки, що вона пам’ятає все і всіх. Життя нам показало, що історія пам’ятає таки не все, і що історії людей перетворюються на порядкові номери, а самі вони — на купу кісток у нас під ногами. Інколи-буквально. «Панове, всі ми ходим по мерцях, як по мостах», —  співав колись популярний рок-гурт.

 Днями стало відомо, що у Чорткові врешті за довгі роки пошуків вдалось віднайти місце вічного спочинку понад півсотні українських патріотів, розстріляних німецькими окупантами. Це місце було буквально за триста метрів від автодороги, котрою щодня проїжджали сотні машин… За часів радянського окупанта про   злочин окупанта німецького воліли не згадувати: розстріляли «не тих» героїв. Не червоних партизан, а членів  ОУН, тому й про те, щоб відшукати місце їх захоронення, навіть не йшлося. Цим уже за незалежної України зайнялися небайдужі ентузіасти. Серед знайдених артефактів, крім великої кількості німецьких патронів, —  особисті речі розстріляних, натільні медальйони,  молитовник … Чи встигли вони перед смертю помолитися, востаннє  поцілувати образ на медальйоні?.. 

 Надалі, кажуть місцеві краєзнавці, буде довга експертиза, яка включатиме ексгумацію кісток задля встановлення і підтвердження кожної особи із розстріляного списку. Бо все-таки важлива історія кожного. Навіть якщо це не буквально твоя історія. Якщо вам, звичайно, здається, що історії бувають не своїми.

І знаєте, чому я хочу, щоб нам усім боліла пам'ять? Бо біль пам’яті – це біль досвіду. А досвід  допоможе нам зробити так, щоб це більше ніколи не повторювалося.