Анекдоти

— Слухай, сусіде, мені сказали, що ти до моєї дружини ходиш? Мені це не подобається!
— Ви там iз дружиною розберіться, їй подобається, тобі не подобається.

 

* * *

 

Чоловiк приходить в аптеку i запитує:

— У вас є йодистий калій?

— Ні, тільки ціаністий

— А яка різниця?

— Всього 2 копійки.

 

* * *

 

Чиновник, який збив на своєму авто двох людей на пішохідному

переході, запитує суддю:

— Які наслідки тепер будуть?

Суддя:

— Тому, хто пробив головою лобове скло, дамо років п’ять за напад. А ось тому, хто відлетів у кущі, мабуть, додамо ще років зо три за спробу втекти з місця події.

 

* * *

 

Слухай, Ізю, як ти можеш терпіти свою дружину? Вона ж у тебе чіпляється до кожної дрібниці! У неї коли-небудь буває гарний настрій?

— Та не дай Боже! Коли в неї гарний настрій, вона ще й співає!

 

* * *

 

— Пощастило тобі, Розочко, з чоловіком! Солідний увесь такий, мовчазний.

— Четвертий раз одружений. Все вже встиг сказати попереднім дружинам!

**

Генерал iз перевіркою на плацу раптом бачить недопалок. Грізно запитує:
— Чий?
— Нічий, товаришу генерал, можете курити!

**

Вовочка стукає у двері сусіда:

— Дядько Мишко, а вас не дратує те, що я щодня граю на фортепіано?

— Ще й як дратує!

— Тоді я вас прошу негайно поскаржитися моїй мамі!

 

* * *

 

Клієнт входить у кондитерську.

— Мені потрібен торт до дня народження дружини.

— Скільки свічок?

— 25, як завжди.

 

* * *

 

— Я хотіла свого сенбернара так видресирувати, щоб він гавкав, коли захоче їсти. Сотні разів показувала йому, як це треба робити.

— Ну і як? Гавкає він тепер, коли голодний?

— Ні. До того ж він тепер нічого не їсть, поки я не почну гавкати.

 


Повернутися
29.09.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кажуть, людині, щоб навчитись говорити треба два роки, і шістдесят – щоб навчитись тримати язик за зубами. Щось схоже і в шлюбі: два роки треба, щоб ближче пізнати один одного, шістдесят – щоб один одного зрозуміти. І все життя – аби виплекати достойну повагу… А як щодо країни? Скільки років потрібно людям «однієї крові», аби пізнати один одного, зрозуміти і – майже «на грані фантастики» – заповажати? Нині усі розділились. На «…ботів» і «…філів», «нациків» і космополітів, «радикалів» і поміркованих, , тих, хто говорить «мовою» чи «язком», правих- лівих-центрових, «монтеккі й капулетті»… Усіх багато, а толку мало. Чубляться, сваряться, гризуться, волають. Що не день, то у стрічці фейсбуку рясніє : хто за/проти того-то чи такого-то, видаляйтеся, відфренджуйтеся, самозабанюйтеся… Але в позаінтернетному житті «забанити» конкурента неможливо. Можна тільки словом і ділом доводити, що ти кращий. Нація має вирости з дитячих штанців, і дитячих «несподіванок» через кожного новоявленого "героя". Аж тоді прийдуть нові політики. Нація має їх народити. А поки що нація в тому віці, коли присипка на попі, і розмножуватися ще рано. Не так важливо те, хто повинен очолювати нашу державу, як те, якою вона повинна бути.

Ненавидьте чи любіть кого хочете. Головне – не ненавидьте один одного.