Анекдоти

— Слухай, сусіде, мені сказали, що ти до моєї дружини ходиш? Мені це не подобається!
— Ви там iз дружиною розберіться, їй подобається, тобі не подобається.

 

* * *

 

Чоловiк приходить в аптеку i запитує:

— У вас є йодистий калій?

— Ні, тільки ціаністий

— А яка різниця?

— Всього 2 копійки.

 

* * *

 

Чиновник, який збив на своєму авто двох людей на пішохідному

переході, запитує суддю:

— Які наслідки тепер будуть?

Суддя:

— Тому, хто пробив головою лобове скло, дамо років п’ять за напад. А ось тому, хто відлетів у кущі, мабуть, додамо ще років зо три за спробу втекти з місця події.

 

* * *

 

Слухай, Ізю, як ти можеш терпіти свою дружину? Вона ж у тебе чіпляється до кожної дрібниці! У неї коли-небудь буває гарний настрій?

— Та не дай Боже! Коли в неї гарний настрій, вона ще й співає!

 

* * *

 

— Пощастило тобі, Розочко, з чоловіком! Солідний увесь такий, мовчазний.

— Четвертий раз одружений. Все вже встиг сказати попереднім дружинам!

**

Генерал iз перевіркою на плацу раптом бачить недопалок. Грізно запитує:
— Чий?
— Нічий, товаришу генерал, можете курити!

**

Вовочка стукає у двері сусіда:

— Дядько Мишко, а вас не дратує те, що я щодня граю на фортепіано?

— Ще й як дратує!

— Тоді я вас прошу негайно поскаржитися моїй мамі!

 

* * *

 

Клієнт входить у кондитерську.

— Мені потрібен торт до дня народження дружини.

— Скільки свічок?

— 25, як завжди.

 

* * *

 

— Я хотіла свого сенбернара так видресирувати, щоб він гавкав, коли захоче їсти. Сотні разів показувала йому, як це треба робити.

— Ну і як? Гавкає він тепер, коли голодний?

— Ні. До того ж він тепер нічого не їсть, поки я не почну гавкати.

 


Повернутися
29.09.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...