Щоби від горіха-не клопоти, а втіхи…

Усі полюбляють горіхи, але не у всіх є можливість завести їх на власній ділянці. Це дерево до З0 м заввишки, може мати стовбур діаметром до 2 м і живе до 400 років.  Де ж знайти йому місце на невеличкій присадибній ділянці?

Якщо ви надумали посадити в своєму саду грецький горіх, то розміщуйте його так, щоб високе і розкидисте дерево не завадило згодом іншим рослинам і будівлям, радить https://agronomist.in.ua.  Не слід висаджувати горіх біля різних будов, оскільки його потужне коріння, розростаючись, може пошкодити фундамент. Недалеко від саджанців горіха можна висадити лише ягідні чагарники. Вони можуть давати повноцінний урожай 6-9 років, а коли виросте велике дерево горіха, чагарники можна буде видалити.

Головний спосіб розмноження горіха – насінням. На посів потрібно відбирати масивні, чудово виконані плоди, з тонкою шкарлупою і смачним ядром. Їх очищають від зеленої оболонки, розкладають в один шар, просушують спочатку на сонці, а після цього в тіні, на протязі. Не можна сушити призначені для посадки плоди біля батарей та інших опалювальних пристроїв.

Плоди, які ви збираєтеся висадити восени, можна не сушити. Потрібно висівати їх відразу на постійне місце, оскільки сіянці формуються глибоко, особливо центральний стрижневий корінь, а його небажано травмувати при пересадці. Ямку для посіву слід копати глибиною і в діаметрі до одного метра. Викинутий з неї ґрунт потрібно змішати з гноєм, перегноєм. Такі глибокі ями роблять для того, щоб створити дереву запас поживних речовин. А при посіві необхідно закладати насіннєві плоди в ямки або канавки глибиною 15:20 сантиметрів.

На дно посадкової ямки або канавки плоди неодмінно укладають швом у вертикальній площині (швом вгору). Ні в якому разі вістрям вгору! Із-за неправильно покладеного горіха виросте дерево, у якого плодоношення наступить на три роки пізніше, ніж у висадженого швом вгору.

У посадкову яму укладають по 3-4 плоди квадратом або трикутником, зі сторонами 20-25 сантиметрів. З вирощених саджанців беруть найміцніші.

Якщо вирощують саджанці, то на постійне місце їх краще пересаджувати навесні у дворічному віці. Викопувати їх обережно, щоб не ушкодити бічні корені. Вертикальний корінь, який може досягати довжини більше метра, треба перерубати, зрізати гострим ножем або секатором на глибині 40 сантиметрів, а рани замазати глиною.

При посадці саджанці встановлюють на ущільнену землю так, щоб коренева шийка була на 3-4 сантиметри вище рівня ґрунту. Коріння ретельно розправляють, надаючи їм положення, яке вони займали до витягу із землі. Глибоко не правильно думка, що при пересадці саджанці горіха, потрібно під центр його кореневої системи класти плоский камінь. Він ніби сприяє наростанню могутніх коренів. Після засипки в яму ґрунт ущільнюють, поливають, роблять поглиблення і мульчують. Відразу ж після посадки з саджанців видаляють зайві гілки.

Доволі часто за останні роки спостерігається обмерзання гілок горіха від сильних морозів. Тому обрізання замерзлих гілок в перший рік росту не слід робити, буде краще обрізати зайві гілки весною наступного року.

Вдруге обрізку гілок горіха можна провести влітку, в липні або серпні, коли спостерігається спад сокоруху, а також чудово видно пригноблені і засохлі гілки, які не помітили навесні. Бажано обрізати вранці або надвечір, а також у хмарну погоду. Всі рани при вирізці гілок зачищають гострим ножем і неодмінно замазують садовим варом.


Повернутися
29.09.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

У психологів існує термін: «провина тих, хто вижив». Існують, вочевидь, і цілі трактати про те, як її позбутися. Але хто б написав ще бодай кілька речень про те, як нам, нинішнім, її… набути?

 Покоління тих, хто нині живе в Україні — покоління, що втратило провину.  Провину, котра живе десь поміж пам’яттю та історією. «Нам про Крути не забути», — завчено повторюємо ми і… забуваємо, тільки-но минає 29 січня.  «Не забудемо подвиг Небесної Сотні», - зі сльозами на очах повторюємо ми 20 лютого. Двадцять першого у нас уже інші клопоти… Ми не хочемо знати про те, якими були ці хлопці (і ті, що гинули за Україну сотню років тому, і ті, що гинуть сьогодні). Боїмося знати про них більше, ніж було потрібно для уроку історії чи ніж почули у випуску новин (у яку мізерну кількість слів можна вмістити неохопне людське життя?!): боїмося, що їх обличчя назавжди вріжуться нам у серце, і вріжуться так, що роздиратимуть зсередини…

Підручники нас учили, що з історії, хоч якої болісної, не можна вирвати ані сторінки, що вона пам’ятає все і всіх. Життя нам показало, що історія пам’ятає таки не все, і що історії людей перетворюються на порядкові номери, а самі вони — на купу кісток у нас під ногами. Інколи-буквально. «Панове, всі ми ходим по мерцях, як по мостах», —  співав колись популярний рок-гурт.

 Днями стало відомо, що у Чорткові врешті за довгі роки пошуків вдалось віднайти місце вічного спочинку понад півсотні українських патріотів, розстріляних німецькими окупантами. Це місце було буквально за триста метрів від автодороги, котрою щодня проїжджали сотні машин… За часів радянського окупанта про   злочин окупанта німецького воліли не згадувати: розстріляли «не тих» героїв. Не червоних партизан, а членів  ОУН, тому й про те, щоб відшукати місце їх захоронення, навіть не йшлося. Цим уже за незалежної України зайнялися небайдужі ентузіасти. Серед знайдених артефактів, крім великої кількості німецьких патронів, —  особисті речі розстріляних, натільні медальйони,  молитовник … Чи встигли вони перед смертю помолитися, востаннє  поцілувати образ на медальйоні?.. 

 Надалі, кажуть місцеві краєзнавці, буде довга експертиза, яка включатиме ексгумацію кісток задля встановлення і підтвердження кожної особи із розстріляного списку. Бо все-таки важлива історія кожного. Навіть якщо це не буквально твоя історія. Якщо вам, звичайно, здається, що історії бувають не своїми.

І знаєте, чому я хочу, щоб нам усім боліла пам'ять? Бо біль пам’яті – це біль досвіду. А досвід  допоможе нам зробити так, щоб це більше ніколи не повторювалося.