«Вiкiпедiя» назвала найкращу свiтлину Тернoпiльщини.

Серед свiтлин найбiльше балiв oтримав вoдoспад, щo вхoдить дo складу Нацioнальнoгo прирoднoгo парку «Днiстрoвський каньйoн».

Свiтлину на кoнкурс надiслала Рoксана Баширoва, пише http://www.vision.ternopil.ua. Автoрка вже не вперше перемагає у кoнкурсi. Рoбoти Рoксани стали другими у десятцi найкращих 2014 та 2015 рoкiв.

Дo речі: Червoнoгoрoдський (Джуринський) вoдoспад — вoдoспад, гiдрoлoгiчна пам’ятка прирoди мiсцевoгo значення в Українi. Назва Червoнoгoрoдський пoхoдить вiд назви давньoгo мiста Червoнoгoрoд, яке iснувалo пoруч кiлька стoлiть тoму. Має штучний характер i є найвищим рiвнинним вoдoспадoм України.

Та ж Вікіпедія подає принаймні три версії походження штучного водоспаду:

За найпопулярнішою версією-легендою, водоспад створений турками-османами під час облоги Червоногородського замку в 1672. Щоби здобути замок, турки перерубали кам'яний кряж між двома сусідніми ділянками річища Джурина, скерувавши повноводну тоді річку, яка до того робила кількакілометрову петлю й огинала пагорб із замком, у нове річище. Так турецькі війська нібито звільнили собі доступ до стін замку.

Друга версія пов'язує виникнення водоспаду з масштабною перебудовою початку ХІХ століття, коли укріплений замок переробляли на палац. Тоді ж довкола палацу розбили величезний ландшафтний парк. Як елемент такого парку могли створити водоспад (за тодішньою модою).

Прорив перемички між «паралельними» ділянками річища був природнім, водоспад виник без людського втручання.

Перші дві версії спростовує одна з мап фон Міґа, створених у 1779—1782 рр. На ній видно як абсолютно повноводну петлю Джурина навколо замку (це спростовує «турецьку» версію), так і водоспад з млином (спростовує «паркову» версію). Ще одним доказом є міст на замковій дорозі, споруджений на початку ХІХ століття. Його існування доводить, що на той час води Джурина ще огинали замок.

Крім того, ряд обставин доводить безсенсовність оборони замку в 1672 році. Зрештою, джерел, які би підтверджували факт такої оборони, не збереглося.

Єдиною ймовірною версією щодо причин створення штучного водоспаду є потреба власників Червоногорода у власному млині. З одного боку, саме водоспад забезпечував його максимальну потужність, а, з іншого — в околиці не було млинів, й існувала велика потреба у млинарських послугах. Тому річку «роздвоїли» — частина води плинула старим річищем, а частина — новим, на якому й збудували млин. Це сталося до 1880 року (цього року вийшов I том «Географічного словника Польського королівства», в якому згадано про Червоногородський млин).


Повернутися
29.09.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

У психологів існує термін: «провина тих, хто вижив». Існують, вочевидь, і цілі трактати про те, як її позбутися. Але хто б написав ще бодай кілька речень про те, як нам, нинішнім, її… набути?

 Покоління тих, хто нині живе в Україні — покоління, що втратило провину.  Провину, котра живе десь поміж пам’яттю та історією. «Нам про Крути не забути», — завчено повторюємо ми і… забуваємо, тільки-но минає 29 січня.  «Не забудемо подвиг Небесної Сотні», - зі сльозами на очах повторюємо ми 20 лютого. Двадцять першого у нас уже інші клопоти… Ми не хочемо знати про те, якими були ці хлопці (і ті, що гинули за Україну сотню років тому, і ті, що гинуть сьогодні). Боїмося знати про них більше, ніж було потрібно для уроку історії чи ніж почули у випуску новин (у яку мізерну кількість слів можна вмістити неохопне людське життя?!): боїмося, що їх обличчя назавжди вріжуться нам у серце, і вріжуться так, що роздиратимуть зсередини…

Підручники нас учили, що з історії, хоч якої болісної, не можна вирвати ані сторінки, що вона пам’ятає все і всіх. Життя нам показало, що історія пам’ятає таки не все, і що історії людей перетворюються на порядкові номери, а самі вони — на купу кісток у нас під ногами. Інколи-буквально. «Панове, всі ми ходим по мерцях, як по мостах», —  співав колись популярний рок-гурт.

 Днями стало відомо, що у Чорткові врешті за довгі роки пошуків вдалось віднайти місце вічного спочинку понад півсотні українських патріотів, розстріляних німецькими окупантами. Це місце було буквально за триста метрів від автодороги, котрою щодня проїжджали сотні машин… За часів радянського окупанта про   злочин окупанта німецького воліли не згадувати: розстріляли «не тих» героїв. Не червоних партизан, а членів  ОУН, тому й про те, щоб відшукати місце їх захоронення, навіть не йшлося. Цим уже за незалежної України зайнялися небайдужі ентузіасти. Серед знайдених артефактів, крім великої кількості німецьких патронів, —  особисті речі розстріляних, натільні медальйони,  молитовник … Чи встигли вони перед смертю помолитися, востаннє  поцілувати образ на медальйоні?.. 

 Надалі, кажуть місцеві краєзнавці, буде довга експертиза, яка включатиме ексгумацію кісток задля встановлення і підтвердження кожної особи із розстріляного списку. Бо все-таки важлива історія кожного. Навіть якщо це не буквально твоя історія. Якщо вам, звичайно, здається, що історії бувають не своїми.

І знаєте, чому я хочу, щоб нам усім боліла пам'ять? Бо біль пам’яті – це біль досвіду. А досвід  допоможе нам зробити так, щоб це більше ніколи не повторювалося.