Козівські танцюристи підкорили Прагу!

Нещодавно зразковий ансамбль танцю «Росинка», зокрема середня група , повернулися з вражаючої поїздки у «серце» Чехії – Прагу, де брали участь у фестивалі «Укр-фест — Ukr fest“, організованому українською діаспорою.

Як розпровідає мама однієї з учасниць колективу Оксана Ярошевська, уже не вперше зразковий колектив «Росинка» представляє українську культуру за кордоном: позаду-Болгарія, Польща, Туреччина, Чехія.

На «Укр-фесті» було багато колективів, але юні козівчани запам’яталися найбільше. Гості фестивалю захоплено спостерігали за танцювальними номерами «Росинки», не шкодуючи оплесків і  просячи  зробити фото на пам’ять.

Кожен день був насичений різноманітними екскурсіями: діти ознайомилися з архітектурними й історичними пам’ятками чеської столиці.

Батьки учасників колективу дякують керівнику зразкового ансамблю танцю  «Росинка»   Галині Данилів за її нелегку працю. Саме за її ініціативи наші діти можуть побачити світ, показати свою творчість за межами України. Забігаючи наперед, зазначимо, що «Росинку» уже запросили на фестиваль у м.Варшаву (Польща). Наші хореографічні постановки зачарували гостей фестивалю, які пишалися творчістю українців.


Повернутися
29.09.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

У психологів існує термін: «провина тих, хто вижив». Існують, вочевидь, і цілі трактати про те, як її позбутися. Але хто б написав ще бодай кілька речень про те, як нам, нинішнім, її… набути?

 Покоління тих, хто нині живе в Україні — покоління, що втратило провину.  Провину, котра живе десь поміж пам’яттю та історією. «Нам про Крути не забути», — завчено повторюємо ми і… забуваємо, тільки-но минає 29 січня.  «Не забудемо подвиг Небесної Сотні», - зі сльозами на очах повторюємо ми 20 лютого. Двадцять першого у нас уже інші клопоти… Ми не хочемо знати про те, якими були ці хлопці (і ті, що гинули за Україну сотню років тому, і ті, що гинуть сьогодні). Боїмося знати про них більше, ніж було потрібно для уроку історії чи ніж почули у випуску новин (у яку мізерну кількість слів можна вмістити неохопне людське життя?!): боїмося, що їх обличчя назавжди вріжуться нам у серце, і вріжуться так, що роздиратимуть зсередини…

Підручники нас учили, що з історії, хоч якої болісної, не можна вирвати ані сторінки, що вона пам’ятає все і всіх. Життя нам показало, що історія пам’ятає таки не все, і що історії людей перетворюються на порядкові номери, а самі вони — на купу кісток у нас під ногами. Інколи-буквально. «Панове, всі ми ходим по мерцях, як по мостах», —  співав колись популярний рок-гурт.

 Днями стало відомо, що у Чорткові врешті за довгі роки пошуків вдалось віднайти місце вічного спочинку понад півсотні українських патріотів, розстріляних німецькими окупантами. Це місце було буквально за триста метрів від автодороги, котрою щодня проїжджали сотні машин… За часів радянського окупанта про   злочин окупанта німецького воліли не згадувати: розстріляли «не тих» героїв. Не червоних партизан, а членів  ОУН, тому й про те, щоб відшукати місце їх захоронення, навіть не йшлося. Цим уже за незалежної України зайнялися небайдужі ентузіасти. Серед знайдених артефактів, крім великої кількості німецьких патронів, —  особисті речі розстріляних, натільні медальйони,  молитовник … Чи встигли вони перед смертю помолитися, востаннє  поцілувати образ на медальйоні?.. 

 Надалі, кажуть місцеві краєзнавці, буде довга експертиза, яка включатиме ексгумацію кісток задля встановлення і підтвердження кожної особи із розстріляного списку. Бо все-таки важлива історія кожного. Навіть якщо це не буквально твоя історія. Якщо вам, звичайно, здається, що історії бувають не своїми.

І знаєте, чому я хочу, щоб нам усім боліла пам'ять? Бо біль пам’яті – це біль досвіду. А досвід  допоможе нам зробити так, щоб це більше ніколи не повторювалося.