Козівські танцюристи підкорили Прагу!

Нещодавно зразковий ансамбль танцю «Росинка», зокрема середня група , повернулися з вражаючої поїздки у «серце» Чехії – Прагу, де брали участь у фестивалі «Укр-фест — Ukr fest“, організованому українською діаспорою.

Як розпровідає мама однієї з учасниць колективу Оксана Ярошевська, уже не вперше зразковий колектив «Росинка» представляє українську культуру за кордоном: позаду-Болгарія, Польща, Туреччина, Чехія.

На «Укр-фесті» було багато колективів, але юні козівчани запам’яталися найбільше. Гості фестивалю захоплено спостерігали за танцювальними номерами «Росинки», не шкодуючи оплесків і  просячи  зробити фото на пам’ять.

Кожен день був насичений різноманітними екскурсіями: діти ознайомилися з архітектурними й історичними пам’ятками чеської столиці.

Батьки учасників колективу дякують керівнику зразкового ансамблю танцю  «Росинка»   Галині Данилів за її нелегку працю. Саме за її ініціативи наші діти можуть побачити світ, показати свою творчість за межами України. Забігаючи наперед, зазначимо, що «Росинку» уже запросили на фестиваль у м.Варшаву (Польща). Наші хореографічні постановки зачарували гостей фестивалю, які пишалися творчістю українців.


Повернутися
29.09.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...