Як «Вертеба» фестивалила…

Упродовж двох днів, 23-24 вересня, у селі Більче-Золоте Борщівського району відбувався перший фестиваль трипільської культури «Вертеба».  

 Розпочався фестиваль у суботу, 23 вересня, із відкриття виставки у Борщівському обласному краєзнавчому музеї «Трипільські старожитності Тернопільщини». Після цього відбулася екскурсія учасників фестивалю в печері-музеї трипільської культури «Вертеба». З 14.00 до 16.30 год. у Більче-Золотецькій музичній школі відбулися трипільські читання.

Вечір першого фестивального дня розпочався із концертної програми за участю художніх колективів Тернопільщини. «Родзинкою» вечора став виступ балету «Життя» з програмою «Етно-еволюція».

У неділю, 24 вересня, відбулися екскурсії в Борщівський обласний краєзнавчий музей та печеру-музей трипільської культури «Вертеба».

 Серед пам’яток трипільської культури печері Вертеба належить унікальне місце, з якого походить одна з найбільших археологічних колекцій, відомих сьогодні науці. З огляду на унікальність природного об’єкта, у жовтні 2004 року у “Вертебі” створено перший в Україні підземний музей трипільської культури, який розташований у природному підземному середовищі.

Печера, яка утворилася природним шляхом близько 20 мільйонів років тому,  не має рівних серед інших печер світу. Тут завжди однакова температура +11 градусів. Відмінною особливістю печери є незвичайне розташування залів. Ходи в ній, як правило, недовгі, а самі «кімнати» просторі й великі. Саме завдяки цим якостям підземні зали були так популярні серед жителів древніх поселень. Згідно з дослідженнями істориків-археологів, печери використовувалися як укриттів від негоди або інших небезпечних для життя моментів. Під час розкопок 19-20 століть тут були знайдені керамічний посуд, кам`яний інвентар, предмети побуту, а також елементи древніх обрядів, такі як кістки, амулети й інше.

 Існують відомості, що в печері під час ІІ Світової війни переховувалися євреї, а згодом - бійці УПА.


Повернутися
29.09.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

У психологів існує термін: «провина тих, хто вижив». Існують, вочевидь, і цілі трактати про те, як її позбутися. Але хто б написав ще бодай кілька речень про те, як нам, нинішнім, її… набути?

 Покоління тих, хто нині живе в Україні — покоління, що втратило провину.  Провину, котра живе десь поміж пам’яттю та історією. «Нам про Крути не забути», — завчено повторюємо ми і… забуваємо, тільки-но минає 29 січня.  «Не забудемо подвиг Небесної Сотні», - зі сльозами на очах повторюємо ми 20 лютого. Двадцять першого у нас уже інші клопоти… Ми не хочемо знати про те, якими були ці хлопці (і ті, що гинули за Україну сотню років тому, і ті, що гинуть сьогодні). Боїмося знати про них більше, ніж було потрібно для уроку історії чи ніж почули у випуску новин (у яку мізерну кількість слів можна вмістити неохопне людське життя?!): боїмося, що їх обличчя назавжди вріжуться нам у серце, і вріжуться так, що роздиратимуть зсередини…

Підручники нас учили, що з історії, хоч якої болісної, не можна вирвати ані сторінки, що вона пам’ятає все і всіх. Життя нам показало, що історія пам’ятає таки не все, і що історії людей перетворюються на порядкові номери, а самі вони — на купу кісток у нас під ногами. Інколи-буквально. «Панове, всі ми ходим по мерцях, як по мостах», —  співав колись популярний рок-гурт.

 Днями стало відомо, що у Чорткові врешті за довгі роки пошуків вдалось віднайти місце вічного спочинку понад півсотні українських патріотів, розстріляних німецькими окупантами. Це місце було буквально за триста метрів від автодороги, котрою щодня проїжджали сотні машин… За часів радянського окупанта про   злочин окупанта німецького воліли не згадувати: розстріляли «не тих» героїв. Не червоних партизан, а членів  ОУН, тому й про те, щоб відшукати місце їх захоронення, навіть не йшлося. Цим уже за незалежної України зайнялися небайдужі ентузіасти. Серед знайдених артефактів, крім великої кількості німецьких патронів, —  особисті речі розстріляних, натільні медальйони,  молитовник … Чи встигли вони перед смертю помолитися, востаннє  поцілувати образ на медальйоні?.. 

 Надалі, кажуть місцеві краєзнавці, буде довга експертиза, яка включатиме ексгумацію кісток задля встановлення і підтвердження кожної особи із розстріляного списку. Бо все-таки важлива історія кожного. Навіть якщо це не буквально твоя історія. Якщо вам, звичайно, здається, що історії бувають не своїми.

І знаєте, чому я хочу, щоб нам усім боліла пам'ять? Бо біль пам’яті – це біль досвіду. А досвід  допоможе нам зробити так, щоб це більше ніколи не повторювалося.