Як «Вертеба» фестивалила…

Упродовж двох днів, 23-24 вересня, у селі Більче-Золоте Борщівського району відбувався перший фестиваль трипільської культури «Вертеба».  

 Розпочався фестиваль у суботу, 23 вересня, із відкриття виставки у Борщівському обласному краєзнавчому музеї «Трипільські старожитності Тернопільщини». Після цього відбулася екскурсія учасників фестивалю в печері-музеї трипільської культури «Вертеба». З 14.00 до 16.30 год. у Більче-Золотецькій музичній школі відбулися трипільські читання.

Вечір першого фестивального дня розпочався із концертної програми за участю художніх колективів Тернопільщини. «Родзинкою» вечора став виступ балету «Життя» з програмою «Етно-еволюція».

У неділю, 24 вересня, відбулися екскурсії в Борщівський обласний краєзнавчий музей та печеру-музей трипільської культури «Вертеба».

 Серед пам’яток трипільської культури печері Вертеба належить унікальне місце, з якого походить одна з найбільших археологічних колекцій, відомих сьогодні науці. З огляду на унікальність природного об’єкта, у жовтні 2004 року у “Вертебі” створено перший в Україні підземний музей трипільської культури, який розташований у природному підземному середовищі.

Печера, яка утворилася природним шляхом близько 20 мільйонів років тому,  не має рівних серед інших печер світу. Тут завжди однакова температура +11 градусів. Відмінною особливістю печери є незвичайне розташування залів. Ходи в ній, як правило, недовгі, а самі «кімнати» просторі й великі. Саме завдяки цим якостям підземні зали були так популярні серед жителів древніх поселень. Згідно з дослідженнями істориків-археологів, печери використовувалися як укриттів від негоди або інших небезпечних для життя моментів. Під час розкопок 19-20 століть тут були знайдені керамічний посуд, кам`яний інвентар, предмети побуту, а також елементи древніх обрядів, такі як кістки, амулети й інше.

 Існують відомості, що в печері під час ІІ Світової війни переховувалися євреї, а згодом - бійці УПА.


Повернутися
29.09.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.