Чи «доїде» до Тернополя соціальне таксі?

Безкоштовно їздити на спеціально облаштованому транспорті, - така можливість може з’явиться у тернополян з інвалідністю ( а їх у нашому місті понад сімсот)  уже незабаром.  

Автор проекту «Соціальне таксі» - тернопільський активіст Сергій Кічула разом з  благодійним фондом «Карітас» та лідерським волонтерським рухом збирають кошти на мікроавтобус, який обладнаний спеціальним ліфтом для перевезення людей на колясках. Підтримав проект і уродженець Тернополя, лідер гурту «Скай» Олег Собчук.

 — Зазвичай, люди, які не можуть самостійно пересуватися, більшість часу проводять вдома. Поїздка до лікаря стає справжньою проблемою, —  каже Сергій Кічула. – Тому й виникла ідея створити соціальне таксі, яке  допоможе тернополянам, які пересуваються за допомогою інвалідних колясок, добратися у будь-яку точку міста. Думаю, таким спецтранспортом у нашому місті зможе користуватися до тисячі людей. Плануємо, що цей автомобіль зміг помістити до десяти людей, а також щоб були можливості для транспортування інвалідних колясок. Щоб замовити послугу, потрібно буде  завчасно зателефонувати і записатись. Коштує автомобіль сімнадцять тисяч євро, назбирали вже сто тисяч гривень, гроші на таксі збирають зусиллями усіх небайдужих тернополян.


Повернутися
29.09.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.