Чи «доїде» до Тернополя соціальне таксі?

Безкоштовно їздити на спеціально облаштованому транспорті, - така можливість може з’явиться у тернополян з інвалідністю ( а їх у нашому місті понад сімсот)  уже незабаром.  

Автор проекту «Соціальне таксі» - тернопільський активіст Сергій Кічула разом з  благодійним фондом «Карітас» та лідерським волонтерським рухом збирають кошти на мікроавтобус, який обладнаний спеціальним ліфтом для перевезення людей на колясках. Підтримав проект і уродженець Тернополя, лідер гурту «Скай» Олег Собчук.

 — Зазвичай, люди, які не можуть самостійно пересуватися, більшість часу проводять вдома. Поїздка до лікаря стає справжньою проблемою, —  каже Сергій Кічула. – Тому й виникла ідея створити соціальне таксі, яке  допоможе тернополянам, які пересуваються за допомогою інвалідних колясок, добратися у будь-яку точку міста. Думаю, таким спецтранспортом у нашому місті зможе користуватися до тисячі людей. Плануємо, що цей автомобіль зміг помістити до десяти людей, а також щоб були можливості для транспортування інвалідних колясок. Щоб замовити послугу, потрібно буде  завчасно зателефонувати і записатись. Коштує автомобіль сімнадцять тисяч євро, назбирали вже сто тисяч гривень, гроші на таксі збирають зусиллями усіх небайдужих тернополян.


Повернутися
29.09.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.