Володимир Кріса: паперовий… зодчий!

Мешканця Великих Гаїв  Володимира Крісу  можна назвати свого роду «паперовим зодчим»:    зі звичайного паперу, за допомогою клею та ножиць він «будує» неймовірні макети замків та храмів!

— Паперове хобі з’явилося в моєму житті  років сім тому,  —  розповідає Володимир. — Спершу були макети тепловозів, електровозів, потягів та локомотивів, — як данина дитячому захопленню (до слова, нині у його домашній колекції — практично повне зібрання макетів рухомого складу вітчизняної залізниці), далі зі «спортивного інтересу» взявся за замки — вдасться чи не вдасться?.. Вдалося, хоча на практиці те, що видавалося простою дитячою забавкою, виявилося куди складнішим: а спробуйте-но філігранно вирізати та склеїти, наприклад, дві тисячі дрібних деталей для макета Ейфелевої вежі у масштабі 1:750… Повірте, сміється чоловік, мозолі на руках гарантовані… Перші паперові творіння «будувалися» від кількох місяців до півроку. Але з часом, один за одним відтворюючи з паперу найкрасивіші замки Європи, набив собі руку, а «паперове місто» неабияк розрослося… 

У арсеналі його паперових творінь - Ейфелева вежа, неповторний Гаудівський храм Святого Сімейства, готичний Кельнський собор, тернопільські Надставна церква, Архикатедральний собор і навіть увесь «набір» залізничних потягів та локомотивів — усе, як «вживу», тільки у добру сотню (а інколи й майже тисячу!) разів менше, і з… паперу! «Озброївшись» ножицями, картоном, клеєм, ювелірною точністю та безмежним терпінням,  Володимир Кріса «набудував» з паперу стільки архітектурних шедеврів, що на ціле місто вистачить!

Але й це ще не все. «Будує» із паперу наш земляк і той Тернопіль, який  існує хіба що у спогадах старожилів та на старих світлинах. Саме він розробив із паперу моделі найвизначніших історичних об’єктів довоєнного Тернополя для унікального  200-кілограмового бронзового макета-мапи, розташованого просто неба неподалік Катедрального собору та паперовий макет Парафіяльного костелу. І якщо, скажімо, копії відомих будівель він робив за викрійками з інтернету, то паперові макети тернопільських храмів – і тих, що понині тішать око тернополян, і втрачених, як, скажімо, Стара синагога, Єзуїтський та Парафіяльний костели, — уже повністю авторська робота. «Власне, найважча частина паперового «зодчества» — самостійно «з нуля» розробити на комп’ютері тривимірну так звану викрійку-макет, особливо тих будівель, яких нині не побачиш вживу, — каже Володимир. — Мало того, що треба їх точно відтворити-«реконструювати», опрацювати архівні дані, або, буває, що й самому розраховувати їх висоту та ширину, то ще й важливо не помилитися навіть на міліметр, аби на етапі збору макета всі частини ідеально зійшлися… Зате які це неймовірні відчуття — заново «будувати» пам’ятку, якої вже немає. 

— Парафіяльний костел Матері Божої Неустанної Помочі був споруджений у Тернополі 1908 року за проектом архітектора Теодора Тальовского (йому ж належить авторство проекту відомого неоготичного храму Ольги та Єлизавети у Львові) та зруйнований більшовиками нібито через значні руйнування у 1955-ому. У 1959-му на його фундаменті було зведено центральний універмаг. Проте насправді, — розповідає Володимир Кріса, — зацікавившись історією спорудження та руйнування пам’ятки, я дізнався, що насправді під час війни Парафіяльний костел зазнав руйнувань значно менше, ніж, скажімо, Катедра.   Проте, вочевидь, занадто «муляв очі» совітам і його вирішили знести… Тому спершу я задумав створити паперовий макет пам’ятки (менший за оригінал рівно устократ), просто щоб нагадати тернополянам, яка неймовірна краса  наповнювала їхнє місто. Коли ми разом із Тарасом Циклиняком, архітектором Борисом Солоніним та скульптором Дмитром Мулярчуком  взялися втілювати проект Парафіяльного костелу у життя, себто у бронзу, нам допомагали сотні людей: від старожилів, які ділилися спогадами про пам’ятку, до львівських ливарників… Відтепер кожен, гуляючи центром міста, зможе не лише побачити «бронзовий Тернопіль», а й доторкнутись до нього, відчути дух прадавнього міста… Узагалі ж, зізнаюся, у мене є мрія — створити у Тернополі відповідний тематичний музей, де б були паперові (і не лише) макети існуючих та втрачених архітектурних пам’яток міста. Повірте, подивитися було б на що!


Повернутися
29.09.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кажуть, людині, щоб навчитись говорити треба два роки, і шістдесят – щоб навчитись тримати язик за зубами. Щось схоже і в шлюбі: два роки треба, щоб ближче пізнати один одного, шістдесят – щоб один одного зрозуміти. І все життя – аби виплекати достойну повагу… А як щодо країни? Скільки років потрібно людям «однієї крові», аби пізнати один одного, зрозуміти і – майже «на грані фантастики» – заповажати? Нині усі розділились. На «…ботів» і «…філів», «нациків» і космополітів, «радикалів» і поміркованих, , тих, хто говорить «мовою» чи «язком», правих- лівих-центрових, «монтеккі й капулетті»… Усіх багато, а толку мало. Чубляться, сваряться, гризуться, волають. Що не день, то у стрічці фейсбуку рясніє : хто за/проти того-то чи такого-то, видаляйтеся, відфренджуйтеся, самозабанюйтеся… Але в позаінтернетному житті «забанити» конкурента неможливо. Можна тільки словом і ділом доводити, що ти кращий. Нація має вирости з дитячих штанців, і дитячих «несподіванок» через кожного новоявленого "героя". Аж тоді прийдуть нові політики. Нація має їх народити. А поки що нація в тому віці, коли присипка на попі, і розмножуватися ще рано. Не так важливо те, хто повинен очолювати нашу державу, як те, якою вона повинна бути.

Ненавидьте чи любіть кого хочете. Головне – не ненавидьте один одного.