ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №129

Політологи переконують нас, що причиною існування тоталітарних  суспільств є так звана "втеча від свободи". Намагаючись уникнути відповідальності за своє власне життя, тисячі наших співвітчизників щоденно втікають від свободи, звинувачуючи у своїх негараздах владу, в руки якої самі вручили свою   свою долю.  Наступаючи на одвічні українські граблі, ми звикаємо обирати менше з двох зол, забуваючи при цьому,  що зло від того не стає добром.

Вийшовши із совка, ми ніяк не можемо «вигнати» совок із себе,  звикнувши жити з відчуттям безпорадності, страху і внутрішнім переконанням, що нічого не змінити. Наша біда найбідіша, чорна смуга найчорніша, труднощі найтрудніші, а найбільші напасті несправедливо впали саме на наші голови… Звідси і епос у нас найплаксивіший, і культивувати, колекціонувати, пам’ятати та оспівувати донедавна ми вміли самі лише поразки. Але, вчергове відроджуючись із попелу революції, народилася нова нація. Нація, для якої «патріотизм» – це передусім відмова від поняття «трагічне» з заміною на «героїчне». Дуже характерний тут приклад нещодавнього теракту в центрі Києва: відразу після вибуху машини Темура Махаурі очевидці не розбіглися, а навпаки, негайно кинулися на допомогу.  Нація загартовується у війні, люди навчилися брати відповідальність на себе, не стояти осторонь. І хоча війна триває на наших вулицях, але з’являються ті, хто не буде «втікати від свободи», а буде за неї боротися. Причому боротися до Перемоги, а не до смерті. 


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.