ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №129

Політологи переконують нас, що причиною існування тоталітарних  суспільств є так звана "втеча від свободи". Намагаючись уникнути відповідальності за своє власне життя, тисячі наших співвітчизників щоденно втікають від свободи, звинувачуючи у своїх негараздах владу, в руки якої самі вручили свою   свою долю.  Наступаючи на одвічні українські граблі, ми звикаємо обирати менше з двох зол, забуваючи при цьому,  що зло від того не стає добром.

Вийшовши із совка, ми ніяк не можемо «вигнати» совок із себе,  звикнувши жити з відчуттям безпорадності, страху і внутрішнім переконанням, що нічого не змінити. Наша біда найбідіша, чорна смуга найчорніша, труднощі найтрудніші, а найбільші напасті несправедливо впали саме на наші голови… Звідси і епос у нас найплаксивіший, і культивувати, колекціонувати, пам’ятати та оспівувати донедавна ми вміли самі лише поразки. Але, вчергове відроджуючись із попелу революції, народилася нова нація. Нація, для якої «патріотизм» – це передусім відмова від поняття «трагічне» з заміною на «героїчне». Дуже характерний тут приклад нещодавнього теракту в центрі Києва: відразу після вибуху машини Темура Махаурі очевидці не розбіглися, а навпаки, негайно кинулися на допомогу.  Нація загартовується у війні, люди навчилися брати відповідальність на себе, не стояти осторонь. І хоча війна триває на наших вулицях, але з’являються ті, хто не буде «втікати від свободи», а буде за неї боротися. Причому боротися до Перемоги, а не до смерті. 


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.