Експеримент «доктора Франкенштейна»

Професор з Італії, нейрохірург Серджіо Канаверо, планує пересадити своєму пацієнту... чуже тіло! Чоловік, який погодився взяти участь у безпрецедентному експерименті (на фото), з народження хворіє на спинальну аміотрофію Вердинга-Гофмана, лікування від якого наразі не розроблено, отримає не лише нові кінцівки, а й новий тулуб — зі серцем, печінкою, легенями, спинним мозком, геніталіями та іншими життєво важливими органами!

  Операція запланована на 2017 рік. Триватиме 36 годин. У ній візьмуть участь 150 досвідчених лікарів. Трансплантація обійдеться у 13 млн.$ . Донором стане чоловік, мозок якого помер, але тіло ще живе (ймовірно, жертва ДТП). Пацієнта і донора на час трансплантації занурять у холод. Найважчим завданням для нейрохірургів буде з’єднати нервові волокна.  Канаверо не приховує: його кінцева мета — продовжити життя всім смертним (зокрема і собі). “Коли стане доступним масове клонування, це змінить історію людства, – переконаний науковець. – З власного генетичного матеріалу будемо вирощувати собі нове тіло і у віці 60 років робити пересадку. І так — поки не набридне, – запевняє професор, якого критики вже встигли охрестити “доктором  Франкен¬штейном”.
 

Повернутися
30.04.2015
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...