Анекдоти

— Вовочко, ти уроки зробив?

— Ні.

— А чому тоді ліг спати?

— Менше знаєш — міцніше спиш!

 

* * *

 

— Я вас попереджаю, що через годину повернеться мій чоловік.

— Але я не роблю нічого поганого.

— Саме так, а час іде!

 

* * *

 

Чоловік бачить, як дружина встала на ваги і щосили стиснула живіт.

— Ти думаєш, це тобі допоможе?

— Звичайно, так хоч цифри видно.

 

* * *

 

— Чому ви хочете розлучитися?

— У мене більше не залишилося жодних причин сваритися з чоловіком.

 

* * *

 

Порада домогосподаркам: фільтр для води прослужить набагато довше, якщо немає грошей на новий.

 

* * *

 

Міліціонер зупиняє машину і запитує у водія, який сидить один:

— Чому в машині два водії?

— І варто було через таку дрібницю машину оточувати.

**

— Сьомо, привіт, як справи?
— Ізю, ось тільки не треба мене провокувати! Ти відразу почнеш: «Із ким справи, де справи, що ти з цього маєш, де з цього моя частка і давай візьмемо в нашу справу мого Моню».

**

Чоловік заходить до психіатра:

— Я з приводу дружини. У неї нав’язлива ідея, що хтось намагається вкрасти її сукні.

— Ви в цьому впевнені?

— Абсолютно. Вона найняла спеціального чоловiка, щоб вiн охороняв їх. Я виявив його вчора у шафі.

 

* * *

 

Дiвчика каже своєму хлопцеві:

— Я вирішила почати війну з жиром!

Хлопець, розглядаючи її боки:

— Я дивлюся, ти його вже чимало в полон набрала.

 

* * *

 

— Вовочко, ти ж обіцяв, що повернешся додому рівно о сьомій!

— Так, тату.

— А я обіцяв тебе покарати, якщо ти не прийдеш вчасно!

— Оскiльки я не виконав своєї обіцянки, свою ти теж можеш не виконувати.

 

* * *

 

— Сьогодні на кухні поставив нову раковину.

— А стара чим не догодила?

— Занадто маленька! Щоб води в чайник набрати, доводилося спочатку весь посуд перемити.

 

* * *

 

— Господи, пошли мені хорошого чоловіка, хорошу роботу, грошей.

Відповідь iз небес:

— Ти хоч iз дому вийди.

 


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...