Праця, карти і вино — і 112-ть вже давно!

Після смерті в серпні 113-річного Ісраеля Криштала, колишнього в’язня Освенцiма, титул настарішого чоловіка планети перейшов до іспанця, 112-річного  Франсіско Нуньєс Олівера. Чоловік мешкає в невеличкому містечку Бадахос, де всього 2200 жителів.

 Багато років він уже вдівець, пережив Франсіско Нуньєс і двох своїх синів. Нині мешкає з 81-річною донькою Марією Антонією. Ще одна донька — 78-річна Мілагрос — живе неподалік. Довгожитель має 9 онуків та 15 правнуків.

 Життя рекордсмена було нелегким. Пройшов дві війни: у Марокко в 1926 році та громадянську 1936—1939 років, пише видання expres.ua.

 Власне, картка солдата є підтвердженням його дати народження — оригінали свідоцтва про народження та документи iз місцевої церкви і школи згоріли в роки громадянської війни.

 Сеньор Нуньєс переконаний: довгі літа забезпечив йому простий, розмірений стиль життя фермера та спілкування з друзями у місцевому барі за грою в карти — постійно ходив туди, як розповідає його дочка, ще якихось кiлька років тому. Нині ж довгожитель пересувається у візку — має проблеми з ногами.

 «Секрет у тому, щоб важко працювати. Щоб не бути слабким і не залишатися наодинці», — каже він. Також, вважає донька, велику роль відіграла здорова їжа: харчувався довгожитель просто, їв здебільшого овочі та бобові культури, вирощені в цьому ж регіонів, ковбасу — лише домашню.

 За трапезою завжди випивав келих червоного вина. Та, очевидно, головну роль усе ж зіграли гени — брат та сестра іспанця досі живі, їм 95 і 93 роки.

 У грудні Франсіско відзначатиме 113-й день народження. Проте він не є най­старішою людиною на планеті. Традиційно цей титул — за жінками. Нині він належить 117-річній Вайолет Браун з Ямайки.


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…