Праця, карти і вино — і 112-ть вже давно!

Після смерті в серпні 113-річного Ісраеля Криштала, колишнього в’язня Освенцiма, титул настарішого чоловіка планети перейшов до іспанця, 112-річного  Франсіско Нуньєс Олівера. Чоловік мешкає в невеличкому містечку Бадахос, де всього 2200 жителів.

 Багато років він уже вдівець, пережив Франсіско Нуньєс і двох своїх синів. Нині мешкає з 81-річною донькою Марією Антонією. Ще одна донька — 78-річна Мілагрос — живе неподалік. Довгожитель має 9 онуків та 15 правнуків.

 Життя рекордсмена було нелегким. Пройшов дві війни: у Марокко в 1926 році та громадянську 1936—1939 років, пише видання expres.ua.

 Власне, картка солдата є підтвердженням його дати народження — оригінали свідоцтва про народження та документи iз місцевої церкви і школи згоріли в роки громадянської війни.

 Сеньор Нуньєс переконаний: довгі літа забезпечив йому простий, розмірений стиль життя фермера та спілкування з друзями у місцевому барі за грою в карти — постійно ходив туди, як розповідає його дочка, ще якихось кiлька років тому. Нині ж довгожитель пересувається у візку — має проблеми з ногами.

 «Секрет у тому, щоб важко працювати. Щоб не бути слабким і не залишатися наодинці», — каже він. Також, вважає донька, велику роль відіграла здорова їжа: харчувався довгожитель просто, їв здебільшого овочі та бобові культури, вирощені в цьому ж регіонів, ковбасу — лише домашню.

 За трапезою завжди випивав келих червоного вина. Та, очевидно, головну роль усе ж зіграли гени — брат та сестра іспанця досі живі, їм 95 і 93 роки.

 У грудні Франсіско відзначатиме 113-й день народження. Проте він не є най­старішою людиною на планеті. Традиційно цей титул — за жінками. Нині він належить 117-річній Вайолет Браун з Ямайки.


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.