Праця, карти і вино — і 112-ть вже давно!

Після смерті в серпні 113-річного Ісраеля Криштала, колишнього в’язня Освенцiма, титул настарішого чоловіка планети перейшов до іспанця, 112-річного  Франсіско Нуньєс Олівера. Чоловік мешкає в невеличкому містечку Бадахос, де всього 2200 жителів.

 Багато років він уже вдівець, пережив Франсіско Нуньєс і двох своїх синів. Нині мешкає з 81-річною донькою Марією Антонією. Ще одна донька — 78-річна Мілагрос — живе неподалік. Довгожитель має 9 онуків та 15 правнуків.

 Життя рекордсмена було нелегким. Пройшов дві війни: у Марокко в 1926 році та громадянську 1936—1939 років, пише видання expres.ua.

 Власне, картка солдата є підтвердженням його дати народження — оригінали свідоцтва про народження та документи iз місцевої церкви і школи згоріли в роки громадянської війни.

 Сеньор Нуньєс переконаний: довгі літа забезпечив йому простий, розмірений стиль життя фермера та спілкування з друзями у місцевому барі за грою в карти — постійно ходив туди, як розповідає його дочка, ще якихось кiлька років тому. Нині ж довгожитель пересувається у візку — має проблеми з ногами.

 «Секрет у тому, щоб важко працювати. Щоб не бути слабким і не залишатися наодинці», — каже він. Також, вважає донька, велику роль відіграла здорова їжа: харчувався довгожитель просто, їв здебільшого овочі та бобові культури, вирощені в цьому ж регіонів, ковбасу — лише домашню.

 За трапезою завжди випивав келих червоного вина. Та, очевидно, головну роль усе ж зіграли гени — брат та сестра іспанця досі живі, їм 95 і 93 роки.

 У грудні Франсіско відзначатиме 113-й день народження. Проте він не є най­старішою людиною на планеті. Традиційно цей титул — за жінками. Нині він належить 117-річній Вайолет Браун з Ямайки.


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...