«Король Данило»… тернопільський!

Мало того, що останнім часом маємо чимало достойного нового українського кіно, то незабаром матимемо ще й кіно… з тернопільськими нотками. Адже історична «бомба», себто історичний блокбастер режисера Тараса Химича, начинений потужним тернопільським «зарядом»: мало того, що усю музику та саундтреки до стрічки  пише наш земляк, знаний співак та композитор, лідер нововідродженого гурту «Нічлава»  Андрій Підлужний, то ще й, як виявилося, виконавець головної ролі — самого короля Данила — тернопільський актор, співак, екс-«Тріодівець», «характерник» і просто хороший хлопець Сашко Алексєєв. Прем’єру «Короля Данила» його творці обіцяють на 2018 рік. Режисер Тарас Химич (автор нашумілої стрічки про історію зв’язкової УПА «Жива») обіцяє, що у фільмі, який позиціонується як історичний блокбастер, будуть розкішні постановки масових боїв і максимальне наближення до історичної епохи.

 Процес зйомок фільму наразі триває.  «Король Данило» — це перший фільм вказаного режисера, який створюють лише за кошти спонсорів та небайдужих до українського кінематографу. Саме тому фільм «Король Данило», вже встиг отримати статус «народного кіно». Кошторис стрічки — 4 млн грн. Збір коштів розпочався 13 липня цього року на платформі «Na-Starte» й триває досі.
«За радянських часів нам, українцям, постійно втовкмачували, начебто ми нація, яка завжди страждає і програє. Але сьогодні під час українсько-російської війни, ми вже продемонстрували всьому світу, що є сильними і вольовими. Більше того, можемо бути взірцем іншим європейським країнам, бо здатні відстояти своє право на незалежність, — зазначив Тарас Химич. — І завдяки новоствореному  фільму доведемо, що ми є люди, які мають власні ініціативи, можуть будувати свою державу, йти в перед і не занепадати духом».
 «Для мене це велике задоволення — стартувати у «великому кіно» з такої епічної ролі. Я ж за фахом актор — закінчив факультет мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету, - розповідає Сашко Алексєєв. - Те, що я став виконавцем головної ролі у фільмі «Король Данило», особисто для мене було дивом. Коли відбувався кастинг у Львові, я лежав хворий з температурою 38 і не міг поїхати, але я відчував, що це моє  і що я хочу бути причетний до стрічки і повинен там бути… Я написав режисеру Тарасу Химичу, надіслав своє резюме і відео, і мене запросили на студію для перевірки. Вона тривала чотири години і в результаті мене затвердили на роль короля Данила. При тому, що я, скажу чесно, не готувався саме до цієї ролі. Це справді диво: маючи такий арсенал акторів зі всієї України, Тарас вибрав мене — того, кого раніше навіть не бачив вживу… Це щось таке фантастичне! Я радий, що це відбулося зі мною, я прийшов на студію і відразу відчув атмосферу сім’ї, великої родини. Направду так є, я не для «красного слівця» це кажу.

 Перед нами — перед усією командою причетних до фільму — стоїть надважливе завдання: потрібно зняти такий фільм, яким зможе пишатися кожен українець. Дорослі і діти, ті хлопці, котрі нині воюють на Сході… Зробити щось нове, своєрідний «прорив»… Ми щасливі бути причетними до цього і робити якісний продукт, який буде цікавий для українського — і не лише українського — глядача…


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.