«Король Данило»… тернопільський!

Мало того, що останнім часом маємо чимало достойного нового українського кіно, то незабаром матимемо ще й кіно… з тернопільськими нотками. Адже історична «бомба», себто історичний блокбастер режисера Тараса Химича, начинений потужним тернопільським «зарядом»: мало того, що усю музику та саундтреки до стрічки  пише наш земляк, знаний співак та композитор, лідер нововідродженого гурту «Нічлава»  Андрій Підлужний, то ще й, як виявилося, виконавець головної ролі — самого короля Данила — тернопільський актор, співак, екс-«Тріодівець», «характерник» і просто хороший хлопець Сашко Алексєєв. Прем’єру «Короля Данила» його творці обіцяють на 2018 рік. Режисер Тарас Химич (автор нашумілої стрічки про історію зв’язкової УПА «Жива») обіцяє, що у фільмі, який позиціонується як історичний блокбастер, будуть розкішні постановки масових боїв і максимальне наближення до історичної епохи.

 Процес зйомок фільму наразі триває.  «Король Данило» — це перший фільм вказаного режисера, який створюють лише за кошти спонсорів та небайдужих до українського кінематографу. Саме тому фільм «Король Данило», вже встиг отримати статус «народного кіно». Кошторис стрічки — 4 млн грн. Збір коштів розпочався 13 липня цього року на платформі «Na-Starte» й триває досі.
«За радянських часів нам, українцям, постійно втовкмачували, начебто ми нація, яка завжди страждає і програє. Але сьогодні під час українсько-російської війни, ми вже продемонстрували всьому світу, що є сильними і вольовими. Більше того, можемо бути взірцем іншим європейським країнам, бо здатні відстояти своє право на незалежність, — зазначив Тарас Химич. — І завдяки новоствореному  фільму доведемо, що ми є люди, які мають власні ініціативи, можуть будувати свою державу, йти в перед і не занепадати духом».
 «Для мене це велике задоволення — стартувати у «великому кіно» з такої епічної ролі. Я ж за фахом актор — закінчив факультет мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету, - розповідає Сашко Алексєєв. - Те, що я став виконавцем головної ролі у фільмі «Король Данило», особисто для мене було дивом. Коли відбувався кастинг у Львові, я лежав хворий з температурою 38 і не міг поїхати, але я відчував, що це моє  і що я хочу бути причетний до стрічки і повинен там бути… Я написав режисеру Тарасу Химичу, надіслав своє резюме і відео, і мене запросили на студію для перевірки. Вона тривала чотири години і в результаті мене затвердили на роль короля Данила. При тому, що я, скажу чесно, не готувався саме до цієї ролі. Це справді диво: маючи такий арсенал акторів зі всієї України, Тарас вибрав мене — того, кого раніше навіть не бачив вживу… Це щось таке фантастичне! Я радий, що це відбулося зі мною, я прийшов на студію і відразу відчув атмосферу сім’ї, великої родини. Направду так є, я не для «красного слівця» це кажу.

 Перед нами — перед усією командою причетних до фільму — стоїть надважливе завдання: потрібно зняти такий фільм, яким зможе пишатися кожен українець. Дорослі і діти, ті хлопці, котрі нині воюють на Сході… Зробити щось нове, своєрідний «прорив»… Ми щасливі бути причетними до цього і робити якісний продукт, який буде цікавий для українського — і не лише українського — глядача…


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...