«Король Данило»… тернопільський!

Мало того, що останнім часом маємо чимало достойного нового українського кіно, то незабаром матимемо ще й кіно… з тернопільськими нотками. Адже історична «бомба», себто історичний блокбастер режисера Тараса Химича, начинений потужним тернопільським «зарядом»: мало того, що усю музику та саундтреки до стрічки  пише наш земляк, знаний співак та композитор, лідер нововідродженого гурту «Нічлава»  Андрій Підлужний, то ще й, як виявилося, виконавець головної ролі — самого короля Данила — тернопільський актор, співак, екс-«Тріодівець», «характерник» і просто хороший хлопець Сашко Алексєєв. Прем’єру «Короля Данила» його творці обіцяють на 2018 рік. Режисер Тарас Химич (автор нашумілої стрічки про історію зв’язкової УПА «Жива») обіцяє, що у фільмі, який позиціонується як історичний блокбастер, будуть розкішні постановки масових боїв і максимальне наближення до історичної епохи.

 Процес зйомок фільму наразі триває.  «Король Данило» — це перший фільм вказаного режисера, який створюють лише за кошти спонсорів та небайдужих до українського кінематографу. Саме тому фільм «Король Данило», вже встиг отримати статус «народного кіно». Кошторис стрічки — 4 млн грн. Збір коштів розпочався 13 липня цього року на платформі «Na-Starte» й триває досі.
«За радянських часів нам, українцям, постійно втовкмачували, начебто ми нація, яка завжди страждає і програє. Але сьогодні під час українсько-російської війни, ми вже продемонстрували всьому світу, що є сильними і вольовими. Більше того, можемо бути взірцем іншим європейським країнам, бо здатні відстояти своє право на незалежність, — зазначив Тарас Химич. — І завдяки новоствореному  фільму доведемо, що ми є люди, які мають власні ініціативи, можуть будувати свою державу, йти в перед і не занепадати духом».
 «Для мене це велике задоволення — стартувати у «великому кіно» з такої епічної ролі. Я ж за фахом актор — закінчив факультет мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету, - розповідає Сашко Алексєєв. - Те, що я став виконавцем головної ролі у фільмі «Король Данило», особисто для мене було дивом. Коли відбувався кастинг у Львові, я лежав хворий з температурою 38 і не міг поїхати, але я відчував, що це моє  і що я хочу бути причетний до стрічки і повинен там бути… Я написав режисеру Тарасу Химичу, надіслав своє резюме і відео, і мене запросили на студію для перевірки. Вона тривала чотири години і в результаті мене затвердили на роль короля Данила. При тому, що я, скажу чесно, не готувався саме до цієї ролі. Це справді диво: маючи такий арсенал акторів зі всієї України, Тарас вибрав мене — того, кого раніше навіть не бачив вживу… Це щось таке фантастичне! Я радий, що це відбулося зі мною, я прийшов на студію і відразу відчув атмосферу сім’ї, великої родини. Направду так є, я не для «красного слівця» це кажу.

 Перед нами — перед усією командою причетних до фільму — стоїть надважливе завдання: потрібно зняти такий фільм, яким зможе пишатися кожен українець. Дорослі і діти, ті хлопці, котрі нині воюють на Сході… Зробити щось нове, своєрідний «прорив»… Ми щасливі бути причетними до цього і робити якісний продукт, який буде цікавий для українського — і не лише українського — глядача…


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.