Анекдоти

Фраза лiкаря «До весілля заживе» сильно здивувала 80-річну бабцю, але запалила блиск в її очах!

**

— Ти чого такий сумний?

— Заходжу вчора в метро, дивлюся — сидить красива дiвчина. Я їй посмiхнувся.

— А вона?

— Встала й поступилася мені місцем.

* * *

— Чому ти так хвилюєшся?

— Дружина пішла без парасольки, а на вулиці дощ!

— Не турбуйся, вона сховається в якомусь магазині.

— От цього я й боюся.

* * *

Із безплатної медицини в нас залишився тільки тост «за здоров’я».

* * *

— Любий, коли ми одружимося, я ділитиму з тобою всі тривоги й турботи.

— Але в мене немає ніяких турбот і тривог.

— Я ж сказала: «Коли ми одружимося».

* * *

Сперечаються ксьондз, пiп і рабин, коли починається життя.

— У момент зачаття, — говорить ксьондз.

— У момент народження, — каже піп.

— Ні, — каже рабин — життя починається тільки тоді, коли дружина бере із собою дітей і їде на дачу.

**

Отримавши кредит у банку, насамперед купiть собі гарні труси. Можливо, тiльки в них ви залишитеся.

**

кухню.

— Давай так, я вистрелю двiчi в повітря, ми обидва впадемо. До кого дружина першого підбіжить, iз тим вона й залишиться!

Лунають два постріли, а потім крик дружини зi спальні:

— Андрію, виходь iз шафи, ці ідіоти перестріляли один одного!

 

* * *

 

Чоловiк від’їжджає зі стоянки і кладе записку: «Місце не займати, проколю шини!»

Приїжджає назад — на його місці каток, який укладає асфальт, поруч шило і записка: «Успіхів тобі, брате».

 

* * *

 

Повертається Вовочка дуже пізно додому. Його на порозі зустрічає батько:

— Ну що, знову ти по бабах шлявся, курив, пив?

— Тату, скільки разів я тобі казав, заздрість — погане почуття.

 

* * *

 

Із постiйним зростанням аліментів від колишнього чоловіка у Віри закралася думка, що, може, колишній чоловiк — не такий уже п’яниця і дурень.

 

* * *

 

У супермаркеті подружжя під’їжджає до каси з двома набитими візками.

Дружина:

— Забули туалетний папір узяти.

Чоловік:

— Не треба, у нас чек на 50 метрів буде!

 


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.