Анекдоти

Фраза лiкаря «До весілля заживе» сильно здивувала 80-річну бабцю, але запалила блиск в її очах!

**

— Ти чого такий сумний?

— Заходжу вчора в метро, дивлюся — сидить красива дiвчина. Я їй посмiхнувся.

— А вона?

— Встала й поступилася мені місцем.

* * *

— Чому ти так хвилюєшся?

— Дружина пішла без парасольки, а на вулиці дощ!

— Не турбуйся, вона сховається в якомусь магазині.

— От цього я й боюся.

* * *

Із безплатної медицини в нас залишився тільки тост «за здоров’я».

* * *

— Любий, коли ми одружимося, я ділитиму з тобою всі тривоги й турботи.

— Але в мене немає ніяких турбот і тривог.

— Я ж сказала: «Коли ми одружимося».

* * *

Сперечаються ксьондз, пiп і рабин, коли починається життя.

— У момент зачаття, — говорить ксьондз.

— У момент народження, — каже піп.

— Ні, — каже рабин — життя починається тільки тоді, коли дружина бере із собою дітей і їде на дачу.

**

Отримавши кредит у банку, насамперед купiть собі гарні труси. Можливо, тiльки в них ви залишитеся.

**

кухню.

— Давай так, я вистрелю двiчi в повітря, ми обидва впадемо. До кого дружина першого підбіжить, iз тим вона й залишиться!

Лунають два постріли, а потім крик дружини зi спальні:

— Андрію, виходь iз шафи, ці ідіоти перестріляли один одного!

 

* * *

 

Чоловiк від’їжджає зі стоянки і кладе записку: «Місце не займати, проколю шини!»

Приїжджає назад — на його місці каток, який укладає асфальт, поруч шило і записка: «Успіхів тобі, брате».

 

* * *

 

Повертається Вовочка дуже пізно додому. Його на порозі зустрічає батько:

— Ну що, знову ти по бабах шлявся, курив, пив?

— Тату, скільки разів я тобі казав, заздрість — погане почуття.

 

* * *

 

Із постiйним зростанням аліментів від колишнього чоловіка у Віри закралася думка, що, може, колишній чоловiк — не такий уже п’яниця і дурень.

 

* * *

 

У супермаркеті подружжя під’їжджає до каси з двома набитими візками.

Дружина:

— Забули туалетний папір узяти.

Чоловік:

— Не треба, у нас чек на 50 метрів буде!

 


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.