Анекдоти

Фраза лiкаря «До весілля заживе» сильно здивувала 80-річну бабцю, але запалила блиск в її очах!

**

— Ти чого такий сумний?

— Заходжу вчора в метро, дивлюся — сидить красива дiвчина. Я їй посмiхнувся.

— А вона?

— Встала й поступилася мені місцем.

* * *

— Чому ти так хвилюєшся?

— Дружина пішла без парасольки, а на вулиці дощ!

— Не турбуйся, вона сховається в якомусь магазині.

— От цього я й боюся.

* * *

Із безплатної медицини в нас залишився тільки тост «за здоров’я».

* * *

— Любий, коли ми одружимося, я ділитиму з тобою всі тривоги й турботи.

— Але в мене немає ніяких турбот і тривог.

— Я ж сказала: «Коли ми одружимося».

* * *

Сперечаються ксьондз, пiп і рабин, коли починається життя.

— У момент зачаття, — говорить ксьондз.

— У момент народження, — каже піп.

— Ні, — каже рабин — життя починається тільки тоді, коли дружина бере із собою дітей і їде на дачу.

**

Отримавши кредит у банку, насамперед купiть собі гарні труси. Можливо, тiльки в них ви залишитеся.

**

кухню.

— Давай так, я вистрелю двiчi в повітря, ми обидва впадемо. До кого дружина першого підбіжить, iз тим вона й залишиться!

Лунають два постріли, а потім крик дружини зi спальні:

— Андрію, виходь iз шафи, ці ідіоти перестріляли один одного!

 

* * *

 

Чоловiк від’їжджає зі стоянки і кладе записку: «Місце не займати, проколю шини!»

Приїжджає назад — на його місці каток, який укладає асфальт, поруч шило і записка: «Успіхів тобі, брате».

 

* * *

 

Повертається Вовочка дуже пізно додому. Його на порозі зустрічає батько:

— Ну що, знову ти по бабах шлявся, курив, пив?

— Тату, скільки разів я тобі казав, заздрість — погане почуття.

 

* * *

 

Із постiйним зростанням аліментів від колишнього чоловіка у Віри закралася думка, що, може, колишній чоловiк — не такий уже п’яниця і дурень.

 

* * *

 

У супермаркеті подружжя під’їжджає до каси з двома набитими візками.

Дружина:

— Забули туалетний папір узяти.

Чоловік:

— Не треба, у нас чек на 50 метрів буде!

 


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...