Малий зріст — найменше з нещасть!

Високий зріст, як показало нещодавнє дослідження вчених, — це ще й чималі проблеми.

 Як пише видання «Тайм», високі люди частіше мають серцево-судинні проблеми та більше схильні до деяких видів раку. І ось чому. Як з’ясували вчені, у високих частіше утворюються тромби та згустки крові.

 У групі, яка складалася з більш ніж 2 мільйонів шведських братів і сестер, чоловіки, не вищі за 161 сантиметр, на 65% менше ризикували отримати венозну тромбоемболію, ніж ті, чий зріст перевищує 183 сантиметри.

 А венозна тромбоемболія, як відомо, є однією з основних причин інфарктів та інсультів.

 Вчені також проаналізували групу вагітних жінок (вагітність провокує утворення згустків крові). Виявилось, що жінки, нижчі за 155 сантиметрів, на 69% менше ризикували, ніж вагітні, вищі за 180 сантиметрів. Причина цих проблем — у гравітації.

 «Вищі люди мають довші вени на ногах. Тобто у них є більша площа, де проблеми можуть виникнути», — пояснює професор Бент Зьоллер. Збільшений гравітаційний тиск у венах збільшує ризик того, що потік крові почне сповільнюватись і тимчасово зупинятиметься. Крім того, вищі жінки майже втричі частіше мають миготливу аритмію — небезпечну недугу серцевого ритму.

 Також із кожними 6,3 сантиметра зросту зростає й ризик раку. Високий зріст може бути маркером надлишкового харчування — особливо висококалорійних тваринних білків — упродовж різних періодів росту і розвитку, навіть перед народженням.

 Це може активувати процеси, що роблять клітини вразливими до мутацій. Також високий зріст і вага у чоловіків підвищує ризик розвитку агресивних форм раку передміхурової залози, а у високих жінок збільшується ризик розвитку меланоми, раку грудей, яєчників, ендомерію та товстої кишки.

 Водночас високі люди менше ризикують захворіти на діабет. Те ж таки надмірне харчування може мати й позитивний ефект: збільшити виробництво гормону, який допомагає організму контролювати рівень цукру в крові та рівень холестерину.


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...